39
на чсйа качід дайіто
на двешйо на ча бндгава
віатй апраматто ’сау
праматта джанам анта-кт
на — не; ча — і; асйа — Верховного Бога-Особи; качіт — хто-небудь; дайіта — дорогий; на — не; двешйа — ворог; на — не; ча — і; бндгава — друг; віаті — наближається; апраматта — пильний; асау — Він; праматтам — неуважних; джанам — осіб; анта-кт — нищитель.
Верховний Бог-Особа ні до кого не відчуває прив’язаності, і для Нього немає ворогів чи друзів. Але тих, хто Його не забув, Він надихає зсередини, а тих, хто забув Його, Він провадить до загибелі.
ПОЯСНЕННЯ: Коли жива істота забуває свої стосунки з Господом Вішну, Верховним Богом-Особою, вона змушена знову й знову народжуватися й помирати. Жива істота так само вічна, як і Верховний Господь, але через своє забуття потрапляє в матеріальний світ і переселяється з одного тіла в інше. А коли тілові настає кінець, вона гадає, що їй також настав кінець. Насправді, причина її загибелі — це її забуття своїх стосунків із Господом Вішну. Кожен, хто відроджує пам’ять про свої одвічні стосунки з Господом, отримує від Нього натхнення зсередини. Це не означає, що Господь до когось ставиться вороже, а до когось — по-дружньому. Він допомагає всім. Але той, хто не піддався ілюзорному впливу матеріальної енерґії, рятується, тоді як той, хто впав в оману, гине. Тому писання кажуть: харі він на сті таранті — ніхто не може врятуватися від повторюваних народжень і смертей без допомоги Верховного Господа. Отже, обов’язок кожної живої істоти полягає в тому, щоб віддатися під притулок лотосових стіп Вішну і таким чином врятуватися від круговерті народжень і смертей.