14

ПОЯСНЕННЯ: Хтось може запитати: якщо всі присвятять себе духовній діяльності, щоб досягнути звільнення, і стануть байдужими до діяльності матеріального світу, як тоді суспільство функціонуватиме? А якщо державні справи повинні йти належним чином, як тоді голова держави може бути до них байдужим? На ці запитання відповідає вжите в цьому вірші слово рейа. Розподіл обов’язків у суспільстві не виник випадково і не був створений сліпо, як кажуть позбавлені інтелекту люди. Його запровадив Верховний Бог-Особа. Брахмани повинні ретельно виконувати свої обов’язки, і так само кшатрії, вайш’ї і навіть шудри. Кожен з них може досягнути найвищої досконалості    —    звільнитися від матеріального рабства. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (18.45): све све кармай абгірата сасіддгі лабгате нара    —    «Виконуючи свої визначені обов’язки, можна досягнути найвищої досконалості».

Господь Вішну вчить Махараджу Прітгу, що цар не повинен облишати своє царство й покладений на нього обов’язок захищати підданих (праджа), замість того йдучи в Гімалаї, щоб знайти звільнення. Цар може досягнути звільнення, виконуючи свої державні обов’язки. Обов’язок царя чи голови держави    —    це стежити за тим, щоб усі люди (праджа) виконували свої обов’язки і таким чином наближалися до звільнення й духовної досконалості. Навіть якщо держава відокремлена від церкви, це не означає, що цар чи голова уряду повинен бути байдужим до діяльності підданих (праджа). В сучасних країнах уряди запроваджує численні закони й правила, що реґламентують життя підданих, але разом з тим уряди не дбають про те, щоб їхні піддані розвивали духовне знання. Якщо уряд не піклується про це, піддані будуть керуватися в житті своїми примхами, не думаючи про пізнання Бога чи про духовний розвиток, і таким чином зав’язнуть у гріховній діяльності.

Голова виконавчої влади не повинен просто збирати податки, залишаючись байдужим до народного добробуту. Цар зобов’язаний насамперед дбати про те, щоб його піддані поступово розвивали досконалу свідомість Крішни. Перебувати у свідомості Крішни означає утримуватися від усіх гріхів. Якщо в державі вдасться покласти край гріховній діяльності, її більше не турбуватимуть війни, епідемії, голод чи стихійні лиха. Саме такою була держава, якою правив Махараджа Юдгіштгіра. Якщо цар чи голова уряду здатний надихнути людей, щоб вони розвивали свідомість Крішни, він гідний правити народом, а якщо ні, то він не має права збирати податки. Збирати податки має право тільки той цар, який дбає про духовні інтереси підданих. Такий цар разом зі своїми підданими буде щасливий у цьому житті, а в наступному він отримає одну шосту частку праведних вчинків своїх підданих. Якщо він діє інакше, то, збираючи податки з гріховних підданих, він буде змушений розділити з ними наслідки їхніх гріхів.

Той самий принцип стосується також до батьків і духовного вчителя. Якщо батьки просто приводять дітей на світ, як коти чи собаки, але не можуть врятувати їх від загрози смерті, вони беруть на себе відповідальність за дії своєї твариноподібних дітей. Останнім часом такі діти перетворюються на хіппі. Так само, якщо духовний вчитель не може напоумити своїх учнів, щоб вони відмовилися від гріховної діяльності, він стає відповідальним за їхні гріхи. Нинішнім лідерам суспільства невідомі ці тонкі закони природи. Поки лідери суспільства не мають достатнього знання, а піддані крадуть та шахраюють, держава не може процвітати. Але нині ми бачимо таке невдале поєднання керівників та підданих у всьому світі, а це неминуче призводить до того, що людство не перестають турбувати війни й не полишають тривога та напруга.