27

ПОЯСНЕННЯ: Єдина мета, яку ставив перед собою Прітгу Махараджа, правлячи царством, полягала в тому, щоб підняти своїх підданих на рівень свідомості Бога. На його великому жертвопринесенні зібралися найрізноманітніші люди, але він звертався насамперед до тих, хто не був атеїстом. В одному з попередніх віршів Прітгу Махараджа вже закликав своїх підданих стати адгокшаджа-дгійа, тобто розвинути свідомість Бога, свідомість Крішни, а в цьому вірші він підкреслює авторитет шастр, хоча його батько був затятий безбожник, який відкидав приписи ведичних шастр, практично припинив жертвопринесення і викликав у брахманів таке обурення, що вони не лише скинули його з трону, але й вбили його своїм прокляттям. Атеїсти не вірять в існування Бога і тому вважають всі події в своєму житті збігом обставин і результатом дії фізичних законів. Вони дотримуються атеїстичної філософії санкг’ї, яка проголошує світ поєднанням пракріті й пуруші. Вони вірять тільки в матерію і обстоюють, що за певних умов матеріальні елементи поєднуються особливим чином і породжують життя. Ця жива сила проявляється як пуруша, або шукач насолоди. Після того взаємодія матерії і живої сили призводить до появи численних матеріальних явищ. Приписи Вед атеїсти також відкидають. На їхню думку, всі ведичні приписи просто вигадані й не мають практичного застосування. З огляду на це Прітгу Махараджа радить усім, хто визнає існування Бога, відкинути погляди атеїстів, розуміючи, що без вищого задуму й вищого інтелекту в світі не могло б з’явитися таке розмаїття форм життя. Атеїсти дуже туманно кажуть, що це розмаїття виникло внаслідок випадкового збігу обставин, але люди, які визнають існування Бога і авторитет священних писань, повинні засновувати свої висновки на ведичних шастрах.

У «Вішну Пурані» сказано, що вся система варнашрами призначена для того, щоб задовольнити Верховного Бога-Особу. Приписи, які визначають обов’язки брахманів, кшатрій, вайшій та шудр чи брахмачарі, ґріхастг, ванапрастг і санн’ясі, допомагають людям задовольнити Верховного Господа. Нині так звані брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри втратили свою первинну культуру, але все одно проголошують себе членами цих соціальних станів на підставі свого походження. Разом з тим вони заперечують, що найперша мета всіх соціальних та духовних станів полягає в тому, щоб задовольнити Господа Вішну. Небезпечна теорія майаваді, яку створив Шанкарачар’я і яка проголошує Бога безособистісним, не узгоджується з твердженнями Вед. Тому Шрі Чайтан’я Махапрабгу назвав філософів-майаваді найбільшими з блюзнірів, які ображають Бога-Особу. У ведичному суспільстві всіх, хто відкидав приписи Вед, називали настіками, тобто атеїстами. Коли Господь Будда прийшов проповідувати своє вчення ненасильства, йому довелося відкинути вчення Вед, і тому послідовники ведичної науки зараховують його до настіків. Однак, хоча Шрі Чайтан’я Махапрабгу ясно назвав послідовників філософії Господа Будди настіками, тобто атеїстами, що відкидають авторитет Вед, послідовників Шанкари Він вважав набагато небезпечнішими за буддистів, тому що вони, хитро визнаючи авторитет Вед, насправді дотримуються тої самої філософії майавади, яку поширював Господь Будда. Послідовники Шанкари проголошують, що ми повинні уявити собі форму Бога, але визнавати цю теорію ще небезпечніше, ніж взагалі заперечувати існування Бога. Не зважаючи на всі філософські теорії атеїстів чи майаваді, послідовники філософії свідомості Крішни живуть у повній згоді з вказівками «Бгаґавад-ґіти», яку вважають за суть усіх ведичних писань. У «Бгаґавад-ґіті» (18.46) сказано:

«Той, хто, виконуючи свої обов’язки, поклоняється всюдисущому Господу, джерелу всіх живих істот, досягає досконалості». Це означає, що Верховний Бог-Особа    —    це першоджерело всього сущого, як зазначено в «Веданта-сутрі» (джанмдй асйа йата). Господь Сам теж каже в «Бгаґавад-ґіті»: аха сарвасйа прабгава    —    «Я джерело всього». Все суще постає з Верховного Бога-Особи, і водночас Він пронизує все суще в образі Параматми. Отже, Абсолютна Істина    —    це Верховний Бог-Особа, і кожна жива істота покликана задовольняти Його, виконуючи свої визначені обов’язки (сва-карма там абгйарчйа). Махараджа Прітгу хотів навчити цього принципу всіх своїх підданих.

Насамперед цивілізована людина повинна, виконуючи свої фахові обов’язки, намагатися задовольнити цим Верховного Господа. Це найвища досконалість життя. Сванушгітасйа дгармасйа сасіддгір харі-тошаам    —    людина може досягнути найвищого успіху в житті просто задовольнивши Верховного Бога-Особу виконанням своїх обов’язків. Яскравий приклад того    —    це Арджуна. Він був кшатрія, і йому за обов’язок було покладено воювати; виконуючи свій обов’язок, він задовольнив Верховного Господа і таким чином досягнув досконалості. Кожен повинен будувати своє життя на цій засаді. Атеїстів, які цього не роблять, засуджено в «Бгаґавад-ґіті» (16.19): тн аха двішата крӯрн сасрешу нардгамн. В наведеному вірші виразно сказано, що ті, хто заздрить Верховному Богові-Особі,    —    найниціші з людей і великі лиходії. Згідно з законами Всевишнього такі лиходії падають у найтемніші місцини матеріального світу і народжуються серед асурів, чи безбожників. З життя в життя такі асури опускаються дедалі нижче, поки не народжуються хижими звірями, як оце тигри. Таким чином їм доводиться протягом мільйонів років залишатися в темряві невігластва, нічого не знаючи про Крішну.

Верховний Бог-Особа відомий як Пурушоттама, тобто найліпша з усіх живих істот. Він теж особа, як і решта живих істот, але Він найвищий чи найліпших з них усіх. Це сказано також і в Ведах: нітйо нітйн четана четаннм    —    Він найвищий серед усіх вічних істот і очолює всі живі істоти. Він довершений і досконалий. Господь не шукає власної вигоди, втручаючись у справи інших живих істот, але як їхній опікун Він бажає, щоб вони були щасливі, і тому має право визначати певні правила, яких вони повинні дотримуватися. Батько хоче, щоб усі його діти, виконуючи його вказівки, були щасливі. Так само Бог, чи Крішна, Верховний Бог-Особа, має право дбати про щастя всіх живих істот. Стати щасливим у матеріальному світі неможливо. І всевишній батько, і Його діти вічні за своєю природою, але доки жива істота не піднімається на рівень вічного життя, сповненого блаженства і знання, їй не бути щасливою. Хоча Пурушоттамі, найліпшій з усіх живих істот, нічого не потрібно від звичайних живих істот, Він має повне право проводити меожу між їхніми правильними вчинками і неправильними. Правильний спосіб дій для живої істоти полягає в тому, щоб намагатися задовольнити Верховного Бога-Особу, як ми вже казали (сванушгітасйа дгармасйа сасіддгір харі-тошаам). Жива істота може виконувати будь-які обов’язки, але якщо вона хоче досягнути досконалості у своїй діяльності, вона повинна задовольнити Верховного Господа. Тоді той, хто зумів задовольнити Його, отримує ліпші умови для життя, а той, хто викликав у Господа невдоволення, опиняється в неприємному становищі і страждає.

Отже, треба зрозуміти, що існує два різновиди обов’язків: світські обов’язки і обов’язки, пов’язані з жертвопринесенням, яґ’єю (йаджртгт карма). Будь-які дії людини (карма), не присвячена виконанню яґ’ї, стає причиною її рабства. Йаджртгт кармао ’нйатра локо ’йа карма-бандгана    —    «Будь-яку діяльність слід виконувати як жертвопринесення Вішу, бо інакше вона стає причиною рабства в матеріальному світі» (Б.-ґ. 3.9). Карма-бандгана, тобто пута карми, зв’язують людину згідно з суоврими законами матеріальної природи. Матеріальне існування    —    це боротьба з перешкодами, які створює перед живою істотою матеріальна природа. Асури завжди намагаються подолати ці перешкоди. Під ілюзорним впливом матеріальної природи нетямущі живі істоти дуже тяжко трудяться в матеріальному світі і вважають це за щастя. Це називається майа. Занурені в жорстоку боротьбу за існування, вони заперечують існування вищої сили, Пурушоттами, Верховного Бога-Особи.

Щоб упорядкувати діяльність живих істот, Бог дав нам зведення законів, як цар запроваджує закони у своїй державі, і на кожного, хто порушує ці закони, спадає кара. Так само Господь дав нам несхибну мудрість Вед, вільну від чотирьох людських вад: від схильності помилятися, впадати в ілюзію, обдурювати і від недосконалості чуттів. Якщо ми не будемо керуватися вказівками Вед і, натомість, будемо діяти за власною примхою, нас неодмінно покарають закони Господа, який дає можливість народитися в будь-якій з 8 400 000 форм життя. Рівень нашого матеріального існування чи задоволення чуттів визначає тип тіла, яке ми отримуємо від пракріті, матеріальної природи. Тому слід розрізняти між праведною й неправедною діяльністю (пун’єю і папою). У «Бгаґавад-ґіті» (7.28) ясно сказано:

«Той, хто цілковито звільнився від наслідків неправедного способу життя [а це можливо тоді, коли людина тримається тільки праведного способу дій], може пізнати свої вічні свідомості з Верховним Богом-Особою і таким чином присвятити себе на трансцендентне любовне служіння Господу». Життя, присвячене повсякчасному любовному служінню Господу, називається адгокшаджа-дгійа,    —    «життя у свідомості Крішни», до якого закликав своїх підданих.

Різні форми життя і умови матеріального існування виникають не результаті випадкового збігу обставин чи природного добору. Їх створює Верховний Господь, беручи до уваги праведні й гріховні вчинки живих істот. Виконуючи праведну діяльність, можна отримати народження в хорошій родині і в хорошій країні, мати красиве тіло, хорошу освіту й бути дуже багатим. Отож, ми бачимо, що жителі різних країн і різних планет мають різний рівень життя, рівень освіти й зовнішність, якими їх нагороджує Верховний Бог-Особа відповідно до їхніх праведних і гріховних вчинків у минулих життях. Отже, розмаїття форм життя постає не випадково, а згідно з чітким задумом. За цим усім стоїть певний задум, який розкривають ведичні писання. Живим істотам, і насамперед людям, слід скористатися з цього знання і збудувати своє життя таким чином, щоб, практичуючи свідомість Крішни, в кінці повернутися додому, до Бога.

Природу випадку найліпше пояснюють ведичні писання, де йдеться про аґ’ята-сукріті    —    праведних вчинків, які істота робить несвідомо. Але навіть за таким випадком стоїть певний задум. Наприклад, Крішна приходить або як звичайна людина, або як відданий    —    Господь Чайтан’я, або посилає Свого представника, духовного вчителя, чистого відданого. За цим усім стоїть певний задум Верховного Бога-Особи. Вони приходять для того, щоб проповідувати й нести знання. Завдяки цьому істота, покрита ілюзорною енерґією Верховного Господа, дістає нагоду зустрічатися з ними, розмовляти з ними і вчитися від них. А якщо зумовлена душа так чи інакше віддасться такій особі і завдяки тісному спілкуванню з нею розвиває свідомість Крішни, вона рятується від лабет матеріального життя. Тому Крішна закликає:

«Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся» (Б.-ґ. 18.66). Слово сарва-ппебгйа означає «від усіх гріхів». Крішна рятує того, хто віддається Йому, скориставшись із спілкування з чистим відданим, духовним вчителем чи істинним втіленням Господа, як оце Прітгу Махараджа. І тоді життя людини досягає досконалості.