33

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано у вісімнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», сва-карма там абгйарчйа    —    своєю працею треба поклонятися Верховному Богові-Особі. Для цього треба прийняти принцип поділу суспільства на чотири варни й чотири ашрами.Недарма Прітгу Махараджа каже: ґуаі сва-кармабгі. Ці слова роз’яснено в «Бгаґавад-ґіті» (4.13): чтур-варйа май сша ґуа-карма-вібгґаа    —    «Верховний Бог-Особа створив чотири касти (брахманів, кшатрій, вайшій та шудр) відповідно до ґун матеріальної природи, під впливом яких люди перебувають, і діяльності, яку вони виконують під впливом цих ґун». Людина, яка перебуває під впливом ґуни добра, поза сумнівом, розумніша за інших. Через це вона здатна виконувати брахманічну діяльність і проявляти брахманічні якості, тобто завжди казати правду, панувати над чуттями, приборкувати розум, завжди залишатися чистою, розвивати терпіння, досконало знати свою тотожність і розуміти природу відданого служіння. Коли вона таким чином як справжній брахмана присвячує себе любовному служінню Господу, вона досягає найвищої мети свого життя. Відповідно, обов’язки кшатрій полягають у тому, щоб захищати підданих, роздавати всі свої багатства в милостиню, керувати державою в повній згоді з ведичними засадами і ніколи не боятися воювати з напасниками й ворогами. Таким чином кшатрія може задовольнити Верховного Бога-Особу, виконуючи свої обов’язки. Так само вайш’я може задовольнити Верховного Бога-Особу, належним чином виконуючи свої фахові обов’язки: вирощуючи сільськогосподарські продукти, піклуючись про корів і торгуючи надлишками сільськогосподарських продуктів. Що ж до шудр, то вони, не маючи гострого інтелекту, повинні просто як працювати робітники на службі в вищих суспільних станів.

Незалежно від фаху, кожен повинен ставити собі за мету задовольнити Верховного Бога-Особу. Для цього свій розум треба завжди занурювати в думки про Крішну, свій дар мови завжди використовувати для того, щоб підносити Господу молитви чи проповідувати Його славу, а своє тіло залучати до служіння, яке задовольняє Господа. Як наше тіло має чотири частини: голова, руки, живіт і ноги,    —    так людське суспільство в цілому поділяється на чотири класи відповідно до матеріальних якостей і фахових обов’язків його членів. Брахманічні, або інтелектуального складу, люди повинні виконувати функції голови, кшатрії повинні виконувати функції рук, громада вайшій повинна виконувати функції живота, а шудри повинні виконувати функції ніг. Серед тих, хто виконує свої обов’язки у суспільстві, немає вищих і нижчих. Умовно вони поділяються на «вищих» і «нижчих», але всі вони мають спільний інтерес    —    задовольнити Верховного Бога-Особу,    —    і тому насправді між ними немає різниці.

Хтось може запитати: якщо Господу поклоняються такі великі півбоги, як Господь Брахма, Господь Шіва та інші, як звичайна людина на цій планеті може послужити Йому? Прітгу Махараджа пояснює це, вживаючи слово йатгдгікра, «згідно зі своїми можливостями». Людині досить просто щиро виконувати свої фахові обов’язки. Їй не треба робитися кимось подібним до Господа Брахми, Господа Шіви, Індри, Господа Чайтан’ї чи Рамануджачар’ї, чиї можливості, безперечно, куди більші за наші. Навіть шудра, що за своїми матеріальними якостями перебуває на найнижчому ступені життя, може досягнути того самого успіху, що й усі інші. Успіху в відданому служінні може досягнути кожна людина, якщо вона тільки не лукавить душею. Тут пояснено, що треба бути дуже відвертим і щирим (амйіна). Низький життєвий статус не заважає досягнути успіху в відданому служінні. Єдина вимога до людини    —    чи вона брахмана, кшатрія, вайш’я, чи шудра    —    полягає в тому, щоб вона була відвертою, щирою і не таїти ніяких застережень. Тоді, виконуючи свої фахові обов’язки за проводом істинного духовного вчителя, вона може досягнути найвищого успіху в житті. Господь Сам підтверджує: стрійо ваіс татг ӯдрс те ’пі йнті пар ґатім(Б.-ґ. 9.32)    —    не має значення, належить людина до брахманів, кшатрій, вайшій, шудр чи падших жінок, якщо вона серйозно присвятить себе відданому служінню, використовуючи своє тіло, розум та інтелект, вона неодмінно досягне успіху й повернеться додому, до Бога. Лотосові стопи Господа названо тут кма-дуґгґгрі-пакаджам, тому що вони здатні повністю виконати бажання всіх істот. Відданий щасливий вже навіть за цього життя, бо, хоча в матеріальному світі ми маємо багато потреб, Господь задовольняє всі його матеріальні потреби, а коли відданий покидає тіло, він, поза сумнівом, повертається додому, до Бога.