47

ПОЯСНЕННЯ: Коли Нірсімхадева запропонував Прахладі Махараджі прохати будь-яке благословення, Прахлада Махараджа, сповнений великої відданості й терпіння, відмовився брати від Господа якесь благословення, вважаючи, що щирому відданому не годиться брати що-небудь від Господа. Служіння людини, яка сподівається отримати від Верховного Бога-Особи щедру винагороду, Прахлада Махараджа засудив, назвавши це гендлярством. Як вайшнава, Прахлада Махараджа не став прохати в Господа благословення для себе, але проявив велику турботу про свого батька. Хоча батько піддавав Прахладу Махараджу тортурам і напевно вбив би сина, якби Верховний Бог-Особа не вбив його самого, Прахлада Махараджа попрохав Господа пробачити батька. Господь відразу ж виконав бажання Прахлади Махараджі, і Хіран’якашіпу з милості свого сина врятувався від найтемніших місцин пекла і повернувся додому, до Бога. Прахлада Махараджа    —    це приклад ідеального вайшнави, що завжди співчуває грішникам, які змушені зазнавати пекельних страждань у матеріальному світі. Тому відданого називають пара-дукга-дукгі кпмбудгі, тобто тим, хто співчуває стражданням інших істот, і океаном милості. Як і Прахлада Махараджа, всі чисті віддані Господа приходять у матеріальний світ тільки зі співчуття до грішників, яких вони хочуть врятувати. Вони йдуть на численні страждання, терпляче зносячи їх, тому що терплячість    —    це ще одна з якостей вайшнави, що намагається врятувати всіх грішників від пекельних умов матеріального існування. Тому вайшнавам віддають шану цією молитвою:

«Я шанобливо схиляюся перед усіма вайшнавами, відданими Господа. Немов побажай-дерева, вони здатні виконати бажання кожного, і, немов океани милості, вони сповнені співчуття до пропащих зумовлених душ». Порятунок палих душ    —    це головне, що турбує вайшнаву.