14
бгаватсу куала-прана
тмрмешу нешйате
куалкуал йатра
на санті маті-вттайа
бгаватсу — вам; куала — щастя; прана — запитання; тма-рмешу — тому, хто завжди занурений у духовне блаженство; на ішйате — немає потреби; куала — щаслива доля; акуал — нещастя; йатра — де; на — ніколи; санті — існують; маті-вттайа — вигадки розуму.
Прітгу Махараджа вів далі: Дорогі мої повелителі, мені немає сенсу запитувати вас про те, щасливі ви чи ні, бо ви завше занурені в духовне блаженство. Ви стоїте вище за породжені розумом уявлення про щастя і нещастя.
ПОЯСНЕННЯ: У «Чайтан’я-чарітамріті» (Ант’я 4.176) сказано:
’дваіте’ бгадрбгадра-джна, саба —’манодгарма’
’еі бгла, еі манда,’- еі саба ’бграма’
«У матеріальному світі всі поняття добра й зла являють собою вигадку розуму. Тому казати «Це добре» чи «Це погано» — помилка». Тільки розум уявляє собі якісь речі в матеріальному світі хорошими, а якісь — поганими, тому що ці поняття відносні і виникають тільки тоді, коли жива істота стикається з матеріальним світом. Ці уявлення називають ілюзією, чи атма-майею. Коли ми вважаємо себе за утвір матеріальної природи, це нічим не відрізняється від уявлень людини, яка бачить сон, але думає, що всі події сновидіння стаються з нею насправді. Духовна душа завжди трансцендентна. Її не може покрити матерія. Матеріальні покрови подібні до галюцинації чи сну. У «Бгаґавад-ґіті» (2.62) теж сказано: саґт саджйате кма — лише через неправильне спілкування в нас виникають штучні матеріальні потреби. Дгййато вішайн пуса саґас тешӯпаджйате. Коли ми забуваємо своє справжнє, природне становище і хочемо насолоджуватися матеріальними дарами, в нас з’являються матеріальні бажання і ми занурюємося в різноманітні форми матеріальної насолоди. Коли ми починаємо уявляти собі ті чи інші матеріальні насолоди, наша свідомість, стикаючись із цими образами, проймається свого роду хіттю чи прагненням отримати ці насолоди, а коли ці ілюзорні насолоди не дають нам справжнього щастя, ми впадаємо в іншу ілюзію, що зветься гнів. Коли цей з’являється гнів, наша ілюзія стає ще глибшою, і тоді ми забуваємо про свої стосунки з Крішною. Коли ми втрачаємо свідомість Крішни, наш інтелект перестає функціонувати і ми заплутуємося в тенетах матеріального світу. Це все описано в «Бгаґавад-ґіті» (2.63):
кродгд бгаваті саммоха
саммохт смті-вібграма
смті-бград буддгі-но
буддгі-нт праайаті
Через свій зв’язок із матерією ми втрачаємо духовну свідомість, і тоді в нас виникає питання про добро і зло. Але атмарами, свідомі своєї природи особи, стали вищими за такі запитання. Атмарами, свідомі своєї духовної природи особи відчувають дедалі глибше духовне блаженство і наближаються до рівня, на якому вони отримають змогу спілкуватися з Верховним Богом-Особою. В цьому полягає досконалість життя. Спочатку Кумар були імперсоналістами, які усвідомили свою духовну природу, але з часом вони привабилися до розваг Верховного Бога-Особи. Отже, висновок полягає в тому, що для тих, хто завжди занурений у віддане служіння Богові-Особі, не існує двоїстості щастя і нещастя. Тому Прітгу Махараджа не запитує, чи щасливі Кумари, він хоче довідатися, як досягнути щастя йому самому.