11

ПОЯСНЕННЯ: «Нарада-панчаратра» порівнює віддане служіння Господу з царицею. Коли цариця дає аудієнцію, її супроводжують численні служниці. Служниці відданого служіння    —    це матеріальне багатство, звільнення і містичні сили. Кармі дуже прив’язані до матеріальної насолоди, ґ’яні прагнуть звільнитися з пут матерії, а йоґи мріють про вісім форм містичної досконалості. «Нарада-панчаратра» пояснює, що той, хто піднімається на рівень чистого відданого служіння, здобуває також усі багатства, які дарує кармічна діяльність, філософські роздуми та практика містичної йоґи. Том Шріла Білваманґала Тгакура каже в своїх молитвах у «Крішна-карнамріті»: «Дорогий Господи, коли я розвиваю непохитну відданість Тобі, Ти власною особою постаєш переді мною, а всі плоди кармічної діяльності та філософських роздумів, тобто релігійність, матеріальне багатство, задоволення чуттів і звільнення, перетворюються на моїх слуг і стоять перед мною, немов чекаючи на мої накази». Ґ’яні, розвиваючи брахма-від’ю, духовне знання, докладаючи величезних зусиль для того, щоб вирватися з лабет матеріальної природи, тоді як відданий, просто проґресуючи у відданому служінні, природно втрачає прив’язаність до матеріального тіла. Коли формується духовне тіло відданого, він особисто входить у трансцендентний світ і поринає там у трансцендентну діяльність.

Тепер ми покриті матеріальним тілом, матеріальним розумом та матеріальним інтелектом, але коли ми звільняємося від цих матеріальних пут, які зумовлюють нас, тоді проявляється наше духовне тіло, духовний розум і духовний інтелект. На цьому трансцендентному рівні відданий здобуває всі блага, які дає карма, ґ’яна та йоґа. Хоча він ніколи не вдається до кармічної діяльності та філософських роздумів і не намагається розвинути містичні сили, його містична могутність сама собою проявляється в його служінні. Відданий не бажає ніяких матеріальних багатств, але ці багатств приходять до нього самі. Йому не доводиться докладати до цього ніяких зусиль. Завдяки своєму відданому служінню він природно опиняється на рівні брахма-бгути. Це підтверджено у тому самому вірші «Бгаґавад-ґіти», який ми щойно наводили:

«Той, хто повністю присвятив себе відданому служінню і не відходить від нього за жодних обставин, одразу підіймається над ґунами матеріальної природи й досягає рівня Брахмана» (Б.-ґ. 14.26).

Постійно виконуючи віддане служіння, відданий піднімається на трансцендентний рівень життя. Його розум стає трансцендентним, і тому він не може думати ні про що інше, крім лотосових стіп Господа. В цьому полягає суть слів сасмараа-анупӯртй. Постійно думаючи про лотосові стопи Господа, відданий утверджується у шуддга-саттві. Рівень шуддга-саттви вищий за всі ґуни матеріальної природи, включно з ґуною добра. У матеріальному світі за найвищу досконалість вважають ґуну добра, але до цієї ґуни теж треба стати трансцендентним, піднявшись до рівня шуддга-саттви, або чистого добра, вільного від впливу всіх трьох якостей матеріальної природи.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура наводить такий приклад: коли в людини хороше травлення, після їди в її шлунку само собою загорається вогонь, який перетравлює всю їжу, і їй не доводиться вживати ліків для посилення цього вогню. Так само, вогонь відданого служіння має таку силу, що відданий не мусить докладати окремих зусиль для того, щоб здобути досконале знання чи розвинути відреченість від матеріальних насолод. Ґ’яні розвиває відреченість від матеріальних насолод протягом тривалого часу обдумуючи і обговорюючи духовні істини і таким чином врешті-решт досягаючи рівня брахма-бгути, однак відданому не доводиться докладати таких зусиль. Просто виконуючи віддане служіння, він упевнено піднімається на рівень брахма-бгути. Йоґи та ґ’яні сповнені сумнівів щодо свого природного становища і тому роблять помилку, обираючи за мету злиття з Усевишнім. Однак стосунки відданого з Усевишнім стають такими очевидними, що в нього не залишається сумнівів і він усвідомлює своє становище вічного слуги Господа. Ґ’яні та йоґи, які не виконують відданого служіння, можуть думати, що досягнули звільнення, але насправді їхній інтелект не такий чистий, як у відданих. Іншими словами, ґ’яні та йоґи не можуть по-справжньому звільнитися, поки не піднімуться на рівень відданого служіння.

Ґ’яні та йоґи можуть піднятися до найвищого рівня, до рівня усвідомлення Брахмана, але через брак відданості лотосовим стопам Господа вони знову падають у матеріальний світ. Тому ґ’яну та йоґу не можна вважати за справжній метод звільнення. Виконуючи віддане служіння, Махараджа Прітгу природно піднявся понад цими всіма нижчими рівнями. Махараджа Прітгу був шакт’явеша-аватара, втілення Верховного Господа, і тому не мусив нічого робити, для того щоб досягнути звільнення. Він прийшов зі світу Вайкунтги, з духовного неба, для того щоб виконати волю Верховного Господа на Землі. Отож він усе повернувся би додому, до Бога, навіть не вдаючись до ґ’яни, йоґи чи карми. Однак, хоча Прітгу Махараджа завжди був чистим відданим Господа, він став на шлях відданого служіння, прагнучи показати всім людям, як треба виконувати свої обов’язки, щоб врешті-решт повернутися додому, до Бога.