20
атіва бгартур врата-дгарма-нішгай
урӯшай чрша-деха-йтрай
нвіндатрті парікарітпі с
прейаскара-спарана-мна-нірвті
атіва — великою мірою; бгарту — чоловіка; врата-дгарма — обітницю служити йому; нішгай — рішуче; урӯшай — служачи; ча — також; рша — як великі мудреці й святі; деха — тіло; йтрай — життєві умови; на — не; авіндата — відчувала; ртім — злигодні; парікаріт апі — хоча схудла і змарніла; с — вона; прейа-кара — дуже приємний; спарана — дотик; мна — вважала; нірвті — задоволення.
Хоча цариця Арчі не звикла до таких злигоднів, вона жила в лісі разом зі своїм чоловіком, дотримуючись правил лісового життя, за якими живуть великі мудреці. Вона спала на землі і їла тільки фрукти, квіти й листя. Від незвички вона дуже схудла і змарніла. Однак служіння чоловікові давало їй таке задоволення, що вона не помічала ніяких труднощів.
ПОЯСНЕННЯ: Слова бгартур врата-дгарма-нішгай вказують на те, що обов’язок, чи релігійний принцип, жінки полягає в тому, щоб за будь-яких обставин служити чоловікові. У ведичному суспільстві чоловіка з самого початку життя навчають принципів брахмачар’ї, потім його вчать бути ідеальним ґріхастгою, тоді ванапрастгою, а тоді санн’ясі. Що ж до жінки, то її вчать за всіх життєвих обставин просто вірно йти за своїм чоловіком. Перед тим, як стати сімейною людиною, чоловік проходить підготовку як брахмачарі. Жінку її батьки теж виховують так, щоб вона стала вірною дружиною. Одружуючись, такі юнак і дівчина вже підготовані до життя, присвяченого вищій меті. Юнака навчили виконувати свої обов’язки, пам’ятаючи про вищу мету життя, а дівчину навчили в усьому йти за ним. Обов’язок вірної дружини — дбати про те, щоб її чоловік був усім задоволений у сімейному житті, а коли він відходить від сімейного життя, вона теж повинна піти в ліс і стати ванапрастгою, чи вана-васі. В лісі дружина теж служить чоловікові і дбає про нього, як вона дбала про нього в сімейному житті. Але коли чоловік приймає зречений сан, тобто стає санн’ясі, дружина повинна повернутися додому і стати святою жінкою, служачи за приклад для своїх дітей та невісток і показуючи їм, як жити життям аскета.
Коли Чайтан’я Махапрабгу прийняв санн’ясу, Його дружина, Вішнупрія-деві, хоча їй було тільки шістнадцять років, склала обітницю аскета. Повторивши на вервиці одне коло мантри Харе Крішна, вона відкладала одну рисинку. Таким чином у неї збиралося стільки рисинок, скільки кіл Харе Крішна вона повторила. Цей рис вона готувала, а тоді приймала як прасад. В цьому полягає аскеза. В Індії і нині вдови та жінки, чиї чоловіки прийняли санн’ясу, провадять дуже аскетичний спосіб життя, хоча й мешкають разом зі своїми дітьми. Дружина Прітгу Махараджі, Арчі, твердо вирішила залишатися вірною своїм подружнім обов’язкам. Коли її чоловік жив у лісі, вона прийняла такий самий спосіб життя, як і він, харчуючись тільки фруктами та листям і сплячи на землі. Жіноче тіло набагато тендітніше за чоловіче, і тому цариця Арчі дуже схудла і змарніла (парікаріт). Коли людина присвячує себе аскезі, її тіло худне. Повнота не пасує людині, яка живе духовним життям, бо духовна практика вимагає зводити до мінімуму тілесні запити — їду, сон і парування. Хоча цариця Арчі змарніла, живучи в лісі й дотримуючись суворих принципів аскези, це її зовсім не засмучувало, бо вона вважала за велику честь для себе служити своєму великому чоловікові і отримувала від цього велику втіху.