16
сотсджйа дгаірйа вілалпа ока-
двґнін два-латева бл
вкйа сапатнй смараті сароджа-
рій д бшпа-калм увха
с — вона; утсджйа — залишивши; дгаірйам — спокій; вілалпа — стала побиватися; ока-два-аґнін — вогнем смутку; два-лат іва — як спалене листя; бл — жінка; вкйам — слова; са-патнй — другої дружини; смараті — згадує; сароджа-рій — обличчя, що вродою скидається на лотос; д — дивлячись; бшпа-калм — плачучи; увха — сказала.
Суніті не могла спокійно стерпіти цю образу. Вона горіла, мов у вогні лісової пожежі, і сохнула від журби, наче листок у вогні. Знову й знову згадуючи слова другої дружини, вона гірко побивалася, а по її світлому, лотосовому обличчю текли сльози. Врешті Суніті заговорила.
ПОЯСНЕННЯ: Коли людина сумує, вона почуває себе, наче листок, що горить у лісовій пожежі. У такому становищі була Суніті. Хоча її обличчя було прекрасне, мов лотос, воно змарніло від полум’я дошкульних слів другої дружини.