TEXT 5
нірмна-мох джіта-саґа-дош
адгйтма-нітй вінівтта-км
двандваір вімукт сукга-дукга-саджаір
ґаччгантй амӯг падам авйайа тат
ні—без; мна—оманного престижу; мох—й ілюзії; джіта— подолавши; саґа — спілкування; дош — неправильне; адгйтма—в духовному знанні; нітй—у вічності; вінівтта—що відійшов від спілкування; км—від хтивості; двандваі—від двоїстостей; вімукт—звільнені; сукга-дукга—щастям й нещастям; саджаі—названих; ґаччганті—досягають; амӯг—не збентежені; падам—становище; авйайам—вічне; тат—те.
Той, хто відмовився од оманного престижу й непотрібного спілкування, хто, усвідомлюючи вічне, подолав ілюзії, хто очистився від хтивих жадань, кого не турбує двоїстість щастя й нещастя, і хто, наділений ясним розумом, знає, як вручити себе Верховній Особі — той досягає цього вічного царства.
Тут дуже добре описано, яким чином треба наблизитись до Верховного Господа, щоб вручити себе Йому. Перша необхідна для цього якість — це відсутність оманної гордості. Обумовлена, сповнена пихи душа вважає себе за володаря матеріальної природи, їй важко підкоритись Верховному Богові-Особі. Людині слід розвивати істинне знання, і за його допомогою зрозуміти, що не вона панує над матеріальною природою, а Верховний Бог-Особа. Коли людина звільниться від омани, викликаної гординею, вона зможе наблизитись до Господа. Той, хто завше очікує почестей у цьому матеріальному світі, не зможе віддатись Верховній Особі. Зарозумілість — наслідок ілюзії, бо людина, яка приходить сюди, перебуває деякий час, а потім щезає, має дурість вважати себе володарем світу. Тому вона все ускладнює і постійно зазнає труднощів. Усім світом рухає ця жага до панування. Люди вважають, що земля і планета загалом належать людському суспільству і вони розділили її під оманним враженням того, що вони її власники. Необхідно позбутися такого хибного уявлення і зрозуміти, що світ не належить людському суспільству. Позбувшись цієї помилкової ідеї, людина звільнюється від оманних уявлень, що зумовлені родинними, суспільними та національними прив’язаностями. Такі скороминущі зв’язки заплутують людину і змушують її залишатись у матеріальному світі. Подолавши цей етап, слід розвивати в собі духовне знання. Треба зрозуміти, що ж насправді належить людині, а що — ні. Коли людина усвідомлює справжній стан речей, вона позбувається таких двоїстих уявлень, як щастя і страждання, задоволення й біль. Вона віднаходить досконале знання, і в неї з’являється можливість вручити себе Верховному Богові-Особі.