TEXT 7

Саму природу влаштовано так, що будь-які матеріальні дії створюють труднощі. Ускладнення виникають на кожнім кроці, і тому треба звернутись до істинного духовного вчителя, який зможе вказати нам мету життя і шлях до неї. Вся ведична література радить звернутись до істинного духовного вчителя, який допоможе виплутатись з життєвих ускладнень, що виникають всупереч нашим бажанням. Вони — як та лісова пожежа, яка займається раптово, хоча, як здається, ніхто і не підпалював лісу. Подібним чином збудовано і світ: життєві труднощі з’являються самі по собі, незалежно від нашого бажання. Ніхто не бажає пожежі, однак вона виникає й турбує нас. Тому ведична мудрість радить задля розв’язання проблем життя та духовного самоусвідомлення звернутись по допомогу до духовного вчителя, який належить до ланцюга учнівської послідовності. Істинний духовний вчитель дає цілісне, довершене знання. Тому варто звернутись до нього заради того, щоб вивільнитись з матеріальних тенет. Таким є значення цього вірша.

Кого ж погноблюють матеріальні труднощі? Тих, хто не розуміє суттєвих проблем життя. У Бхад-райака Упанішаді (3.8.10) таку людину описано подібним чином: йо в етад акшара ґрґй авідітвсмл локт праіті са кпаа—«людина, яка зрадила свою людську природу й покидає світ, мов кішка чи собака, не вирішивши проблем життя й не зрозумівши науки самоусвідомлення, нагадує скнару, що не вміє скористатись із свого багатства». Існування в людському тілі є дорогоцінний привілей, який необхідно використати, щоб розв’язати проблеми життя, і тому той, хто не використовує таку можливість, є скнара. І навпаки, брхмаа — це той, хто розумно використовує своє тіло для того, щоб розв’язати всі життєві проблеми. Йа етад акшара ґрґі відітвсмл локт праіті са брхмаа.

Кпаа, скнари, марно гають час і виявляють надмірну прив’язаність до родини, суспільства, країни тощо, на основі своїх матеріалістичних уявлень про життя. Часто-густо люди дуже сильно прив’язуються до сімейного життя, а саме: до дружини, дітей та інших родичів, але насправді це — «шкіряна хвороба». Кпаа вважає, що зможе захистити членів родини від смерті, або гадає, що сім’я та суспільство зможуть врятувати від її коси його самого. Такі ж нахили можна спостерігати і в нижчих тварин, які також турбуються про своє потомство. Однак Арджуна був розумною людиною, він усвідомлював, що причина його труднощів полягає в любові до родичів та бажанні захистити їх від смерті. Він розумів, що повинен битись, однак слабкість заважала йому виконувати свій обов’язок. Тому він попрохав Господа Кшу, вищого духовного вчителя, винести певне рішення. Він припиняє дружні розмови й звертається до Кши як до вчителя. Розмови між учителем та учнем завжди серйозні, і саме такої розмови з Кшою, визнаним духовним учителем, прагне Арджуна. Отже, Кша — це перший духовний учитель, який викладає науку Бгаґавад-ґти, а Арджуна є перший учень, який осягає її. Те, як Арджуна сприймає Бгаґавад- ґту, описано в ній самій, але все ж таки деякі «ерудити» запевняють, що треба віддатись не Кші як особі, а «ненародженому в Кші». Однак немає різниці між внутрішньою та зовнішньою сутністю Кши. Якщо ж не усвідомлена ця одвічна істина, то не варто навіть і намагатись збагнути Бгаґавад-ґту.