ГЛАВА ДЕСЯТА

ВІРШ 1: Шаунака Муні спитав: Як царював разом зі своїми братами найпобожніший серед побожних, Махараджа Юдгіштгіра, коли були вбиті всі, хто хотів загарбати його законну спадщину? Я певний, що він не міг вільно й безтурботно втішатися царством.

ВІРШ 2: Сута Ґосвамі сказав: повернувши Махараджі Юдгіштгірі його царство і не давши загинути роду Куру, який майже геть зникнув в полум’ї власного гніву, що спалахнув, наче пожежа в бамбукових хащах, Господь Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, що підтримує цілий світ, був задоволений.

ВІРШ 3: Просвітлений словами Бгішмадеви й непохибного Господа Шрі Крішни, Махараджа Юдгіштгіра, всі сумніви якого розвіялися, став діяти згідно із засадами досконалого знання. Так він царював над землею і морями, а молодші брати йому допомагали.

ВІРШ 4: За правління Махараджі Юдгіштгіри хмари проливали саме стільки дощу, скільки потрібно було людям, а земля щедро постачала усіх всім потрібним. Корови, щасливі, мали такі повні вим’я, що пасовища завжди були зрошені їхнім молоком.

ВІРШ 5: Річки, океани, пагорби й гори, ліси, трави й цілющі рослини сплачували цареві рясну данину будь-якої пори року.

ВІРШ 6: Цар не мав жодного ворога, і тому живих істот не турбували ні муки розуму, ні хвороби, ані надмірна спека чи холод.

ВІРШ 7: Шрі Харі, Господь Шрі Крішна, лишився у Хастінапурі на кілька місяців, щоб розрадити родичів і задоволити сестру [Субгадру].

ВІРШ 8: За якийсь час Господь спитався в Махараджі Юдгіштгіри дозволу їхати і, отримавши дозвіл, шанобливо вклонився цареві до стіп, а той обійняв Господа. Далі підійшли всі інші    —    хто обійняти Господа, а хто вклонитись Йому, після чого Він зійшов на Свою колісницю.

ВІРШІ 9-10: Субгадра, Драупаді, Кунті, Уттара, Ґандгарі, Дгрітараштра , Юютсу , Кріпачар ’ я , Накула , Сахадева , Бгімасена , Дгаум’я і Сат’яваті мало не знепритомніли, бо думка про розлуку з Господом Крішною була для них нестерпна.

ВІРШІ 11-12: Розумна людина, яка усвідомила Господа у товаристві чистих відданих і звільнилася від несприятливого спілкування з матеріалістами, вже не може жити не слухаючи оповідей про славетні діяння Господа, навіть якщо вона чула про них хоча б один раз. Тож як було терпіти розлуку з Господом Пандавам, що так довго спілкувалися з Ним, бачили Його віч-на-віч, торкалися Його, розмовляли з Ним, разом спали, сиділи й обідали?

ВІРШ 13: Їхні серця розтанули на вогні прив’язаности до Господа. Вони, не зморгуючи, дивилися на Нього і від збентеження не могли знайти собі місця.

ВІРШ 14: Родички дуже переживали за Крішну, і від того в їхніх очах стояли сльози. Вони, повиходивши з палацу, лише насилу стримували їх, та й то через те, що боялись, що сльози під час від’їзду накличуть нещастя.

ВІРШ 15: На від’їзд Господа з хастінапурського палацу били в різні барабани    —    мріданґи, дголи, наґри, дгундгурі й дундубгі    —    і грали на віни, ґомукги, бгері та різноманітні флейти. Інструменти звучали всі разом, уславлюючи Господа.

ВІРШ 16: Жінки царського роду Куру дуже любили Господа і, сильно прагнувши Його бачити, посходили на дах палацу і звідти, лагідно і сором’язливо усміхаючись, осипали Господа квітами.

ВІРШ 17: У той час Арджуна, великий воїн, той, що подолав сон, найближчий друг найукоханішого Верховного Господа, взяв розшитий мереживом і перлами парасоль з держалном із самоцвітів.

ВІРШ 18: Уддгава і Сат’які почали обмахувати Господа розкішними віялами, і Господь, повелитель Мадгу, сидячи на розсипаних пелюстках квітів, наказав рушати в дорогу.

ВІРШ 19: Повсюди лунали благословення Крішні, і ті благословення водночас відповідали і не відповідали Його становищу, адже стосувалися до Абсолюту, що нині грав роль людини.

ВІРШ 20: Поринувши в думки про трансцендентні якості Господа, що Його оспівують у вишуканих віршах, жінки на дахах будинків Хастінапури стали говорити про Нього, і ті розмови були привабливіші за гімни з Вед.

ВІРШ 21: Вони казали: Ось Він, Господь, відначальний Бог-Особа, що прийшов таким, яким ми Його пам’ятаємо. Лише Він існував ще перед тим, як проявилось творіння ґун природи, і це в Нього, Верховного Господа, входять, наче засинають уночі, всі живі істоти, а їхня енерґія тимчасово припиняє діяти.

ВІРШ 22: Коли Бог-Особа бажає знову наділити живі істоти, Свої невід’ємні частки, іменами й формами, Він віддає їх під владу матеріальної природи і вкладає в неї Свою енерґію для нового творення.

ВІРШ 23: Це той самий Верховний Бог-Особа, що Його трансцендентну форму бачать великі віддані, які завдяки непохитному відданому служінню і цілковитому пануванню над собою і своїми чуттями змогли повністю звільнитися від матеріальної свідомости. Тільки так можна очистити своє існування.

ВІРШ 24: Любі подруги, це той самий Бог-Особа, чиї принадні й таємничі розваги змальовують Його великі віддані у потаємних частинах ведичних писань. Він єдиний, хто творить, підтримує і знищує матеріальний світ, а проте на Нього це ніяк не впливає.

ВІРШ 25: Коли царі й правителі опускаються у нижчі ґуни природи і живуть наче тварини, Господь сходить у Своєму трансцендентному тілі і проявляє Свою вищу силу, Дійсну Істину. Він дарує особливу ласку Своїм вірним і здійснює надзвичайні подвиги, згідно з потребою являючи Свої різноманітні трансцендентні форми в різні часи й епохи.

ВІРШ 26: Який славетний рід Яду, що в ньому з’явився найвищий володар всіх живих істот і чоловік богині процвітання! А яка доброчесна земля Матгури, що нею Він ступав у дитинстві!

ВІРШ 27: Ця Дварака, що своєю славою затьмарила райські планети і піднесла велич Землі,    —    справжнє чудо. Жителі Двараки завжди бачать Крішну, душу всіх живих істот, в Його ласкавому образі. Він милостиво поглядає на них і обдаровує їх лагідною усмішкою.

ВІРШ 28: Любі подруги, лише подумайте про тих, кого Він узяв за дружин! Яких то обітниць вони мали дотримуватись, які омовіння робити, які вогняні жертвопринесення виконувати і як бездоганно поклонятися Господеві всесвіту, щоб тепер мати змогу повсякчас насолоджуватися нектаром Його вуст [у поцілунку]. Дівчата Враджабгумі часто непритомніли, просто мріючи про таку ласку.

ВІРШ 29: Дружини Крішни мають дітей Прад’юмну, Самбу, Амбу та інших. Деяких жінок, як-от Рукміні, Сат’ябгаму і Джамбаваті, Він забрав силою під час їхніх сваямвар, перемігши багатьох могутніх царів з Шішупалою на чолі. Інших дружин Він забрав силою в Бгаумасури, вбивши його разом з тисячами його слуг. Хвала, хвала усім цим жінкам.

ВІРШ 30: Ці жінки не були якісь обдаровані особистости і в очах інших виглядали падшими, але вони увінчали своє благословенне життя славою. Їхній чоловік, лотосоокий Бог-Особа, ніколи не покидав їх удома насамоті. Він завжди підносив їм цінні дарунки і так повсякчас догоджав їм.

ВІРШ 31: Так вітали Господа жінки столиці Хастінапури, розмовляючи між собою, а Господь, усміхаючись, приймав їхні чудові вітання. Наостанку скинувши на них ласкавим оком, Він покинув місто.

ВІРШ 32: Махараджа Юдгіштгіра, хоча й не був ні для кого ворогом, послав бойові з’єднання чотирьох різновидів [кінноту, слонів, колісниці й піхоту] обороняти дорогою Господа Крішну, ворога асурів [демонів]. Махараджа Юдгіштгіра зробив це, остерігаючись нападу, а також з великої любови до Господа.

ВІРШ 33: З великої любови до Господа Крішни Пандави, що належали до династії Куру, провели Його на чималу відстань. Їх переповнювали думки про майбутню розлуку. Однак зрештою Господь переконав їх повернутися додому, а Сам зі Своїми укоханими супутниками попрямував до Двараки.

ВІРШІ 34-35: О Шаунако, Господь їхав далі через Куруджанґалу, Панчалу, Шурасену, землю на березі Ямуни, Брахмаварту, Курукшетру, Матс’ю, провінцію Сарасвату, країну пустель і землі, де майже немає води. Перетнувши ті провінції, Він поступово досяг провінцій Саувіри і Абгіри і, їдучи далі на захід, нарешті дістався Двараки.

ВІРШ 36: Скрізь, де проїжджав Господь, Його вітали, виконували ритуал поклоніння і підносили різноманітні дари. Коли западав вечір, Господь зупинявся і виконував вечірні обряди. Він щодня робив це одразу після заходу сонця.