TEXT 14
сатата кртайанто м
йатанта ча дга-врат
намасйанта ча м бгактй
нітйа-йукт упсате
сататам—завжди; кртайанта—оспівуючи; мм—Мене; йатанта—гаряче прагнучи; ча—також; дга-врат—рішуче; намасйанта—пропонуючи шанобливі поклони; ча—також; мм—Мені; бгактй—у відданості; нітйа-йукт—безупинно зайняті; упсате—поклоняються.
Завжди оспівуючи Мою славу, схиляючись у шані переді Мною, цілеспрямовано скеровуючи свої зусилля, ці великі душі постійно поклоняються Мені з любов’ю та відданістю.
ПОЯСНЕННЯ: Махтму не можна виробити, просто навісивши цей ярлик на пересічну людину. Тут наведено його ознаки: махтм постійно оспівує славу Кши, Верховного Бога-Особи. В нього нема інших справ. Він завжди прославляє Господа. Іншими словами, він не імперсоналіст. Прославляти Господа означає вихваляти Його святе ім’я, Його одвічну форму, Його трансцендентні якості і Його надзвичайні ігри та розваги. Махтм прославляє все це, тобто він прив’язаний до Верховного Бога-Особи.
Згідно з Бгаґавад-ґтою того, хто прихильний до безособистісного вияву Верховного Господа, брахмаджйоті, не можна вважати махтмою. Про таких людей мова йде в наступному вірші. Махтм завжди поглинутий різноманітною діяльністю у відданому служінні, як це описано в рмад-Бгґаватам: він слухає про Вішу та оспівує лише Його, а не якогось напівбога або людську істоту. Ось що таке відданість: раваа кртана вішо і смараам — стан, за якого людина постійно пам’ятає про Нього. Такий махтм непохитно прагне досягти, врешті-решт, спілкування з Верховним Господом в одній з п’яти трансцендентних рас. Для цього всю свою діяльність, свої розум, тіло й голос, — все, що у нього є, він присвячує служінню Верховному Господеві, р Кші. Це і є цілковите усвідомлення Кши.
У відданому служінні існує певна визначена діяльність, така, як піст у деякі дні, наприклад, на одинадцятий день після молодика та місяця вповні, екдаші, та на день явлення Господа. Всі ці правила та приписи великі чрйі пропонують тим, хто дійсно бажає досягти спілкування з Верховним Богом-Особою у трансцендентному світі. Махтми, великі душі, суворо дотримуються всіх правил і приписів, і вони, безумовно, досягають бажаної мети.
Як було описано в другому вірші цієї глави, віддане служіння Господеві не тільки легке само по собі, але й приносить людині радість і щастя. Немає потреби накладати на себе суворі покути й дотримуватись аскези. Людина може просто прожити це життя у відданому служінні Господеві під керівництвом досвідченого духовного вчителя, залишаючись тим, ким вона є — сімейною людиною, саннйс або брахмачр, де завгодно і за будь-якого становища вона може віддано служити Верховному Богові-Особі й стати махтмою — великою душею.