ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА

ВІРШ 1: Шрі Сута Ґосвамі сказав: Коли Махараджа Парікшіт, перебуваючи в лоні своєї матері, став жертвою зброї Дрониного сина, милістю Бога-Особи Шрі Крішни, вершителя дивовижних дій, та зброя не змогла спалити його.

ВІРШ 2: Крім того, Махараджа Парікшіт завжди жив, свідомо впокорений Богові-Особі, і тому, дізнавшись, що через прокляття сина брахмани його вкусить летючий змій, цар не відчув ані страху, ні занепокоєння.

ВІРШ 3: До того ж цар покинув усіх своїх близьких і вручив себе як учень синові В’яси [Шукадеві Ґосвамі], завдяки чому він зміг збагнути істинне становище Бога-Особи.

ВІРШ 4: Це вдалося йому, бо кожному, хто повсякчас лине думкою до лотосових стіп Господа і хто присвятив своє життя на трансцендентне обговорення всього, що стосується Бога-Особи, якого оспівують ведичні гімни, не загрожує небезпека стати жертвою хибних уявлень навіть у останню мить життя.

ВІРШ 5: Доки славетний, могутній син Абгіман’ю є імператором над світом, уособлений Калі не піднесе голови.

ВІРШ 6: Уособлений Калі, що намагається поширювати всіляку безбожну діяльність, з’явився в світі того ж дня, тої ж миті, як Бог-Особа, Господь Шрі Крішна покинув Землю.

ВІРШ 7: Махараджа Парікшіт умів вибирати з усього саму тільки суть, як бджоли, що вибирають саму суть [з квітки]. Він чітко знав, що за доби Калі добро приносить добрі плоди одразу, тоді як зло мусить бути справді зроблене [і лише тоді людина отримує його наслідки]. Тому він не чув ніякої ворожости до уособленого Калі.

ВІРШ 8: Махараджа Парікшіт знав, що менш розумним людям уособлений Калі може видатися надзвичайно могутнім , однак тим, хто вміє панувати над собою, боятися нічого. Цар, могутній, як тигр, завжди опікувався нерозумними й легковажними істотами.

ВІРШ 9: О мудреці, на ваше прохання я оповів майже про все, що з історії життя праведного Махараджі Парікшіта пов’язане з Господом Крішною.

ВІРШ 10: Ті, хто прагне прийти найвищої досконалости життя, мають смиренно слухати про все, що має стосунок до трансцендентних дій та якостей Бога-Особи, вершителя дивовижних діянь.

ВІРШ 11: Святі мудреці сказали: Шановний Суто Госвамі! Ми зичимо тобі, що так чудово оповідаєш про діяння Господа Крішни, Бога-Особи, жити багато років і невмирущої слави. Для смертних, як оце ми, слухати тебе    —    то справжній нектар безсмертя.

ВІРШ 12: Ми взялися виконувати цей обряд і щойно розпалили жертовне вогнище, але наслідків жертвопринесення не певні, бо наші дії багато в чому не досконалі. Від диму наші тіла почорніли; натомість нектар лотосових стіп Бога - Особи Ґовінди , який ти даєш , дарує нам істинну насолоду.

ВІРШ 13: Одна хвиля в товаристві відданого Господа важить незрівнянно більше, ніж піднесення на райські планети чи звільнення з пут матерії, а за матеріальні благословення в формі матеріального добробуту, що призначені для тих, хто приречений вмерти, годі й згадки.

ВІРШ 14: Бог-Особа, Господь Крішна [Ґовінда]    —    єдиний притулок всіх піднесених живих істот, а Його трансцендентних властивостей не на силі охопити навіть такі володарі містичної сили, як Господь Шіва та Господь Брахма. То невже той, хто знається на смакуванні нектару [раси], колись зможе насититись оповідями про Нього?

ВІРШ 15: О Суто Ґосвамі! Тобі відома істина, і ти    —    чистий відданий Господа, бо головна твоя мета    —    служити Богові-Особі. Тож, будь ласка, повідай нам про розваги Господа, що перевершують будь-які матеріальні уявлення, бо ми спраглися за такими оповідями.

ВІРШ 16: Прохаємо тебе, Суто Ґосвамі, переказати ті оповіді про Господа, що слухаючи їх, Махараджа Парікшіт, чий інтелект був зосереджений на звільненні, досяг лотосових стіп Господа, притулку царя птахів Ґаруди. Ці оповіді пролунали з вуст сина В’яси [Шріли Шукадеви Ґосвамі].

ВІРШ 17: Тож повідай нам ласкаво про Безмежного, бо ці найпіднесеніші оповіді, що перевершують усе інше, очищують слухачів. Вони були повідані Махараджі Парікшіту, і чисті віддані, слухаючи їх, радіють серцем, бо оповіді ці пронизані духом бгакті-йоґи.

ВІРШ 18: Шрі Сута Ґосвамі сказав: Любий Боже! Ми народилися від батьків різних каст, однак просто завдяки тому, що ми служимо великим особистостям, які досягли великих знань, і йдемо їхніми стопами, ми вивищилися над становищем, на яке нам давало право таке народження. Навіть розмова з такими великими душами може враз очистити від вад, що їм причиною низьке походження.

ВІРШ 19: А що казати за тих, хто під керівництвом великих відданих повторює святе ім’я Безмежного, хто посідає безмежну могутність? Бога-Особу, чия могутність безмежна, а якості трансцендентні, називають Ананта [Безмежний].

ВІРШ 20: Уже певно з’ясовано, що Він [Бог-Особа] нічим не обмежений і що рівного Йому немає. Тому немає істоти, котра б здолала вичерпно змалювати Його якості. Великі півбоги усіма своїми молитвами не можуть запобігти ласки богині процвітання, але ця богиня сама служить Господеві, хоча Він і не прагне цього.

ВІРШ 21: Хто крім Бога-Особи Шрі Крішни був би гідний називатися Верховним Господом? Щоб вшанувати Господа Шіву, Брахмаджі зібрав воду, що стікає з нігтів Його стіп, і підніс Господу Шіві як найдорожчий дар. Ця вода [Ґанґа] очищує весь усесвіт і Господа Шіву також.

ВІРШ 22: Люди, що опанували себе і розвинули прив’язаність до Верховного Господа Шрі Крішни, на силі одразу відкинути світ матеріальної прив’язаности разом із грубим тілом та тонким тілом розуму і стати на шлях до найвищої досконалости життя у зреченні, на якому в людині самі собою розвиваються якості ненасильства й зречености.

ВІРШ 23: О ріші, могутні та чисті, як сонце! Я спробую описати вам трансцендентні розваги Вішну, наскільки сягає моє знання. Як птахи літають в небі так високо, як їм дозволяють їхні крила, так обізнані віддані описують Господа тою мірою, якою дозволяє їхнє усвідомлення.

ВІРШІ 24-25: Якось Махараджа Парікшіт з луком і стрілами полював у лісі. Переслідуючи оленів, він змучився і, голодний та спраглий, шукав води, аж нарешті натрапив на хижу славетного Шаміки Ріші. Мудрець сидів заплющивши очі й не озивався.

ВІРШ 26: Органи чуття, дихання, розум та інтелект муні були відмежовані від матеріальної діяльности; він перебував у трансі понад трьома станами матеріального існування [пильнуванням, сном і непритомністю], досягши трансцендентного стану якісної єдности з Верховним Абсолютом.

ВІРШ 27: Мудрець, що перебував у медитації, був вкритий оленячою шкірою, і його довге нечесане волосся розсипалося і вкривало все тіло. Цар, якому пересохло в роті від спраги, попрохав у нього напитися.

ВІРШ 28: До царя не поставилися як належить    —    не привітали, не вшанували, не дали підстилки, не запропонували сісти, не принесли води, не сказали люб’язних слів, і цар, подумавши, що його зневажено, розгнівався.

ВІРШ 29: О брахмани! Ворожість царя, якого з волі обставин мучили голод та спрага, до мудреця-брахмани та його гнів були чимось геть небувалим.

ВІРШ 30: Покидаючи оселю мудреця, зневажений цар підняв луком мертву змію й у гніві накинув її йому на плече. Після того він повернувся до свого палацу.

ВІРШ 31: Повернувшись до палацу, він почав думати й зважувати так і так, чи то мудрець насправді медитував, зосередивши чуття й заплющивши очі, а чи то він тільки удавав транс, аби не вітати в своїй оселі нижчого проти себе кшатрію.

ВІРШ 32: Мудрець мав сина, і цей хлопчик, бувши сином брахмани, посідав велику могутність. Граючись із дітьми, він дізнався, якої прикрости завдав його батькові цар, і одразу ж промовив такі слова.

ВІРШ 33: [Шрінґі, син брахмани, сказав:] Подивіться лише на гріхи правителів! Вони, наче ті круки чи сторожові пси при порозі, роблять зло своїм же панам, йдучи проти всіх встановлених для слуг законів.

ВІРШ 34: Нащадків царського роду справедливо називають сторожовими псами, і місце їхнє    —    біля порогу. З якого б то дива собака мав входити у дім і вимагати, щоб йому дозволили їсти разом з господарем?

ВІРШ 35: Як Господь Шрі Крішна, Бог-Особа і верховний володар над усіма і наш захисник, пішов з цього світу, ці вискочні дали собі волю. Тому я сам маю розібратися з цим і покарати їх. Будьте свідками моєї сили.

ВІРШ 36: Звертаючись до своїх товаришів за грою, син ріші, з очима, налитими кров’ю від гніву, доторкнувся води річки Каушіка і промовив подібні до блискавки слова.

ВІРШ 37: Син брахмани прокляв царя такими словами: На сьомий день від сьогодні найницішого представника своєї династії [Махараджу Парікшіта], вжалить летючий змій, тому що, образивши мого батька, він зневажив закон.

ВІРШ 38: Згодом, коли хлопець повернувшися до хижі, він на свої очі побачив на шиї батька мертву змію і, вражений, голосно заплакав.

ВІРШ 39: О брахмани! Коли ріші, народжений в родині Анґіри Муні, почув плач сина, він поволі розплющив очі і побачив у себе на шиї мертву змію.

ВІРШ 40: Ріші відкинув мертву змію і спитав сина, чого він плаче і чи, бува, не скривдив його хтось. На батькове запитання син розказав, що сталося.

ВІРШ 41: Батько почув від сина, що той прокляв царя, хоча його, найліпшого з людей, не слід було засуджувати в жодному разі. Ріші не подякував синові, а став побиватись: О горе! Який тяжкий гріх вчинив мій син. За дрібну образу він так жорстоко покарав людину!

ВІРШ 42: О сину! Твій розум незрілий, і тому ти не розумієш, що цар, найліпший з людей, перебуває на рівні Верховного Бога- Особи. Його ні в якому разі не можна рівняти до звичайних людей. Під захистом його нездоланної сили держава та підданні процвітають.

ВІРШ 43: Любий хлопчику, монархічна влада представляє Господа, що тримає колесо від колісниці. З відміною такої влади весь світ наповнюють злодії, що занапащають його незахищених підданих, як овець без отари.

ВІРШ 44: Монархії настав кінець, і шахраї та злодії розкрадатимуть народне добро. Через це почнеться розклад суспільства. Людей будуть вбивати й калічити, будуть красти і жінок, і тварин, а відповідальність за всі ці гріхи ляже на нас.

ВІРШ 45: Тоді людський загал стане чимдалі відхилятися від шляху проґресивної цивілізації, нехтуючи визначені для кожної касти й суспільного стану обов’язки, а також настанови Вед. Людей насамперед цікавитиме поліпшення матеріальних умов існування задля побільшення чуттєвої втіхи, внаслідок чого суспільство буде складатися головно з небажаного населення, людей на рівні собак та мавп.

ВІРШ 46: Імператор Парікшіт    —    праведний цар. Він зажив великої слави і є першорядним відданим Бога-Особи. Він    —    святий серед царів, і він відправив багато жертвопринесень коня. Те, що такий цар втомився і потерпає від голоду й спраги, аж ніяк не підстава проклинати його.

ВІРШ 47: На тому ріші підніс молитву до всюдисущого Бога-Особи, прохаючи вибачити його недосвідченого, нетямущого сина, що вчинив великий гріх, проклявши безгрішну людину, яка була в підлеглому становищі і заслуговувала на заступництво.

ВІРШ 48: Віддані Господа такі терпеливі, що не прагнуть помсти навіть коли їх неславлять, обманюють, проклинають, турбують, нехтують а чи й вбивають.

ВІРШ 49: Так мудрець картався за гріх свого сина. Образливий вчинок царя він не розцінив як щось серйозне.

ВІРШ 50: Здебільшого трансценденталісти, навіть якщо інші втягують їх у двоїстість матеріального світу, не відчувають горя. І так само вони, занурені у трансцендентне, не тішаться нічим [земним].