ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА

ВІРШ 1: Сута Ґосвамі сказав: Зрештою Господь дістався до Своєї процвітаючої метрополії, відомої як країна анартів [Дварака], і одразу на кордоні засурмив у Свою мушлю. Благословенна мушля оповістила жителів столиці про Його приїзд і одразу розвіяла їхню тугу.

ВІРШ 2: Біла й опукла мушля в руці Господа Крішни, що Він в неї засурмив, від дотику Його трансцендентних вуст немов порожевіла. Видавалося, що то білий лебідь бавиться між стебел червоних лотосів.

ВІРШ 3: Почувши звук, якого боїться саме уособлення страху у матеріальному світі, жителі Двараки побігли Господу назустріч, щоб побачити Його, захисника усіх відданих, кого так довго ждали.

ВІРШІ 4-5: Жителі міста вийшли стрінути Господа кожен зі своїми дарами. Вони підносили їх тому, хто Сам є цілковито вдоволений та самодостатній і Своєю енерґією безнастанно забезпечує всім усіх істот. Вітати тими дарами Господа було все одно що пропонувати світильник сонцеві. Однак жителі в екстазі вітали Господа радісною мовою, як діти вітають свого опікуна і батька.

ВІРШ 6: Жителі Двараки казали: Любий Господи! Тобі поклоняються всі півбоги, як-от Брахма, чотири Сани й навіть цар раю. Ти    —    кінцевий притулок для тих, хто справді хоче досягти у житті найвищого блага. Ти    —    верховний трансцендентний Господь, і навіть невідворотний час на Тебе не може вплинути.

ВІРШ 7: О творцю всесвіту, Ти для нас матір, доброзичливець, Господь, батько, духовний вчитель і Божество, якому ми поклоняємось. Ми завжди йшли Твоїми стопами і тому в усьому досягли успіху. Молимо Тебе, даруй нас і далі Своєю ласкою.

ВІРШ 8: Твоя Господня Милість не частий гість навіть на райських планетах, і тому ми розуміємо, яке то щастя, що Ти повернувся і знову захищаєш нас самою Своєю присутністю. Тепер ми маємо змогу бачити Твоє усміхнене лице та ласкаві очі і можемо споглядати Твій уславлений трансцендентний образ.

ВІРШ 9: Лотосоокий Господи! Коли Ти їдеш відвідати Своїх друзів та родичів у Матгурі, Вріндавані чи Хастінапурі, кожна хвиля без Тебе видається нам мільйоном років. О непохибний, наші очі тоді стають непотрібними, як непотрібні очі, коли немає сонця.

ВІРШ 10: О володарю, якщо Ти весь час будеш десь далеко від нас, ми не зможемо бачити Твого привабливого обличчя й усміху, що знищує всі наші страждання. Як нам жити, коли Тебе нема з нами?
Вислухавши ці слова, Господь, завжди дуже ласкавий до Своїх підданих і вірних, на подяку за вітання обдарував їх Своїм трансцендентним поглядом. Так Господь вступив у Двараку.

ВІРШ 11: Як наґи захищають Бгоґаваті, столицю Наґалоки, так Двараку захищали нащадки Врішні    —    Бгоджа, Мадгу, Дашарха, Арха, Кукура, Андгака та інші, що на силі не поступалися Крішні.

ВІРШ 12: Дваракапурі будь-якої пори року було сповнене дарів. В місті були парки й сади з квітниками, альтанками й водоймами, в яких квітли незліченні лотоси.

ВІРШ 13: На честь приїзду Господа міська брама, двері садиб і арки вздовж доріг були святково оздоблені стрічками та ґірляндами і прикрашені банановим і манґовим листям. Прапорів, ґірлянд, барвистих емблем і транспарантів було стільки, що в їхньому затінку можна було сховатися від сонця.

ВІРШ 14: Всі биті шляхи, вулиці й провулки, базари й майдани були ретельно вичищені й зрошені духмяною водою. А на вітання Господу скрізь були розсипані фрукти, квіти й нерозщеплене зерно.

ВІРШ 15: Біля дверей кожної садиби були виставлені всілякі сприятливі речі    —    нерозрізані фрукти, кисле молоко, цукрова тростина, повні глеки води і предмети для ритуалу поклоніння, куріння та свічки.

ВІРШІ 16-17: Дізнавшись, що до Дваракадгами під’їжджає їх найулюбленіший Крішна, шляхетний Васудева, Акрура, Уґрасена, Баларама, що посідає надлюдську силу, Прад’юмна, Чарудешна й Джамбаватін син Самба відчули невимовне щастя; хтось з них відпочивав, хтось сидів, хтось обідав, але всі одразу покинули свої заняття.

ВІРШ 18: Разом з брахманами, що несли квіти, вони на колісницях поспішили Господеві назустріч. Перед ними йшли слони, символ добра і щастя. Звучали мушлі й сурми, лунали ведичні гімни. Так з великою любов’ю вони вшановували Господа.

ВІРШ 19: Назустріч Господеві на різноманітних екіпажах вирушили і сотні славетних куртизанок; вони дуже прагнули побачити Господа. Їхні гарні обличчя прикрашали блискучі сережки, відтіняючи красиве чоло.

ВІРШ 20: Натхненні надлюдськими розвагами Господа, вмілі театральні актори, художники, танцюристи, співаки, історики, знавці родоводів і вчені промовці підносили Господеві свої дари відповідно до талантів, і цьому не було кінця.

ВІРШ 21: Господь Крішна, Бог-Особа, підходив до Своїх друзів, родичів, підданих та інших людей, що прийшли зустріти й привітати Його, і кожного з них вшановував як належить.

ВІРШ 22: Всемогутній Господь вітав кожного: перед кимось Він схиляв голову, з кимось обмінювався вітаннями, когось обнімав, іншим потискав руки, когось скидав оком і усміхався, когось підбадьорював; Він дарував благословення навіть найницішим людям.

ВІРШ 23: Далі Господь Сам увійшов у місто в супроводі старших родичів та немічних брахман з дружинами; всі вони благословляли Господа й співали Йому хвалу. Решта жителів теж уславлювали Господа.

ВІРШ 24: Коли Господь йшов центральними вулицями, всі жінки шанованих родин Двараки сходили на дахи своїх палаців, щоб подивитися на Нього. Це було для них найбільше свято.

ВІРШ 25: Жителі Двараки звикли постійно споглядати непохибного Господа, вмістище всієї краси, однак їхні очі ніколи не могли насититись.

ВІРШ 26: Груди Господа    —    обитель богині процвітання. Його обличчя, що наче місяць,    —    то чаша для очей, спраглих за прекрасним. Руки Його    —    опертя півбогів-управителів, а лотосові стопи Господа    —    притулок для чистих відданих, які завжди говорять і співають про Його Господню Милість.

ВІРШ 27: Як Господь ішов головною вулицею Двараки, над Його головою, захищаючи від сонця, тримали білий парасоль. Віяла з білих пер окреслювали в повітрі півкола, а на дорогу спадав дощ з квіткових пелюсток. Вбраний у жовті шати і прикрашений квітковими ґірляндами, Господь здавався темною хмарою, навколо якої одночасно з’явилися сонце, місяць, блискавиці та веселка.

ВІРШ 28: Коли Господь увійшов у дім Свого батька, Його обійняли матері, які вийшли Йому назустріч, і Він віддав їм шану, припавши до їхніх стіп. Першою вийшла Йому назустріч Девакі [Його рідна мати].

ВІРШ 29: Обійнявши сина Крішну, кожна матір садовила Його собі на коліна, і від чистої любови до Нього їм з грудей текло молоко. Від щастя вони не пам’ятали себе і зрошували Господа сльозами, що котилися їм з очей.

ВІРШ 30: Далі Господь вступив до Своїх палаців, що були сама вершина досконалости. У тих більш ніж шістнадцятьох тисячах палаців жили більш ніж шістнадцять тисяч Його дружин.

ВІРШ 31: Коли цариці Шрі Крішни побачили свого чоловіка, що після довгої відсутности повернувся додому, серце їм радісно забилося. Відкинувши задуму й підхопившись з місця, вони, як наказує звичай, сором’язливо заслонили свої обличчя і тільки потай скидували на Нього очима.

ВІРШ 32: Сором’язливі цариці відчували такий необорний екстаз, що спочатку обійняли Господа в найпотаємнішому куточку свого серця, далі обійняли Його поглядом, а тоді послали обійняти Його своїх синів [а це все одно, що обійняти Його самим]. О найвидатніший з Бгріґу, вони намагалися стримати свої почуття, але сльози мимоволі котилися їм з очей.

ВІРШ 33: Хоча Господь Шрі Крішна завжди був поруч із Своїми дружинами, залишаючись з ними й насамоті, Його стопи вабили їх щоразу з новою силою. Богиня процвітання з природи непосидюча й невгамовна, але й вона була нездатна піти від стіп Господа. То хіба існує жінка, яка, прийнявши притулок Його стіп, змогла б їх покинути?

ВІРШ 34: Господь почувався вмиротворений. Він знищив царів, які, горді своєю збройною силою, кіннотою, слонами, колісницями, піхотою й таким іншим, стали для Землі надмірним тягарем. Сам Господь участи в битві не брав. Він просто посіяв ворожнечу між могутніми правителями, і вони стали самі між собою битися. Господь був наче вітер, що спричиняє тертя між стовбурами бамбука і так запалює пожежу.

ВІРШ 35: Зі Своєї безпричинної милости Верховний Бог - Особа Шрі Крішна з’явився на цій планеті зі Своєю внутрішньою енерґією. Здавалося, що, насолоджуючись з достойними Його товариства жінками, Він віддався земним заняттям.

ВІРШ 36: Прекрасні усмішки цариць і погляди, що вони кидали крадькома, були чисті й збудливі і могли підкорити самого Купідона, примусивши його в розпачі відкинути свій лук; вони змогли б причарувати навіть стійкого Шіву. Проте ніякі їхні чари, ані їхня привабливість були не на силі збудити чуття Господа.

ВІРШ 37: Матеріалісти, звичайні зумовлені душі, гадають, що Господь    —    один з них. Через невігластво вони думають, що Господь влягає впливові матерії, тимчасом як Він від неї відчужений.

ВІРШ 38: Бог-Особа не зазнає впливу якостей матеріальної природи, навіть стикаючись із ними    —    така Його божественна сутність. Так само не впливають матеріальні якості й на відданих, які прийняли притулок в Господа.

ВІРШ 39: Ці простодушні й тендітні жінки справді вважали, що Господь Шрі Крішна, їхній коханий чоловік, завжди шукає їхнього товариства і у всьому кориться їм. Вони навіть не уявляли собі усієї величі свого чоловіка, так само як атеїсти не розуміють, що Він є верховний владика.