ГЛАВА П’ЯТНАДЦЯТА

ВІРШ 1: Сута Ґосвамі сказав: Розлука з Крішною лягла на душу Арджуни, славетного друга Господа Крішни, важким тягарем, і тому він не чув припущень і запитань Махараджі Юдгіштгіри.

ВІРШ 2: Горе зсушило вуста Арджуни і його лотосове серце, а його тіло втратило осяйність. Згадуючи Верховного Господа, він не на силі був вимовити і слова на відповідь.

ВІРШ 3: Арджуна насилу стримував сльози, що ними від горя набігали очі. Не мавши змоги бачити Господа Крішну, він не пам’ятав себе від горя і відчував чимдалі більшу любов до Нього.

ВІРШ 4: Згадуючи Господа Крішну, Його зичливість і добродійство, свої близькі родинні стосунки з Ним та те, як Він був його колісничим, переповнений почуттями Арджуна, важко зітхаючи, заговорив.

ВІРШ 5: Арджуна сказав: О царю! Верховний Бог-Особа Харі, що ставився до мене як близький друг, покинув мене, і відтак від мене пішла моя дивовижна сила, що на неї дивувалися навіть півбоги.

ВІРШ 6: Я втратив Його, навіть мить чиєї відсутности перетворює усі всесвіти на прикру пустку і робить їх схожими на тіло без життя.

ВІРШ 7: Лише завдяки Його ласці та силі я зумів взяти гору над усіма царевичами, що, повні хіті, зібралися в палаці царя Друпади на церемонію вибору нареченого. Стрілою з лука я протнув рибину-мішень і так здобув руку Драупаді.

ВІРШ 8: Єдино завдяки тому, що Він був поруч, я зумів подолати могутнього царя райських планет Індрадеву разом з його вірними-півбогами і так дав богові вогню можливість спалити ліс Кгандава. Тільки Його милістю з охопленого пожежею лісу Кгандава вдалося врятуватись демону Майі, який пізніше на подяку вибудував нам палац зібрань    —     справжнє чудо архітектури, куди під час Раджасуя-яґ’ї, що ти проводив, всі царевичі приносили тобі свої дари.

ВІРШ 9: Його милістю твій шанований молодший брат, наділений силою тисячі слонів, здолав убити Джарасандгу, до чиїх стіп схилилося багато царів. Джарасандга полонив тих царів, щоб принести їх у жертву Махабгайраві, але ласкою Господа їх всіх було врятовано. Після того вони сплатили данину твоїй величності.

ВІРШ 10: Він і тільки Він, Господь Крішна, розплів коси дружинам усіх негідників, які колись наважилися розпустити прекрасно заплетене й освячене з приводу великої церемонії жертвопринесення Раджасуя волосся твоєї цариці. В ту хвилю Драупаді зі сльозами на очах впала до стіп Господа Крішни.

ВІРШ 11: Коли ми були у вигнанні, наші вороги, щоб увести нас у біду, підмовили проти нас Дурвасу Муні, що завжди сідає до обіду разом з десятьма тисячами учнів. Того разу Господь Крішна врятував нас, з’ївши рештки страви. Коли Він прийняв їжу, усі муні, що купалися на той час у річці, відчули ситість. Усі три світи теж були задоволені.

ВІРШ 12: Тільки завдяки Його впливові я зумів справити велике враження на божественного Господа Шіву та його дружину, дочку Гімалаїв. Задоволений мною, він [Господь Шіва] подарував мені свою зброю. Різну зброю від себе подарували мені й багато інших півбогів, і на додаток до всього я зміг потрапити в цьому моєму тілі на райські планети і удостоївся там чести сидіти на другому за висотою троні.

ВІРШ 13: Коли я впродовж кількох днів гостював на райських планетах, усі півбоги разом з царем раю Індрадевою попрохали заступництва моїх рук, прикрашених луком Ґандіва, благаючи мене вбити демона Ніватакавачу. Тепер, шановний царю, нащадку Аджамідги, я втратив Верховного Бога-Особу, що завдяки Йому я посідав надзвичайну силу.

ВІРШ 14: Військо Кауравів було наче океан, повний непереможних істот, і тому видавалось нездоланним. Але завдяки дружбі з Ним я на своїй колісниці зміг перетнути той океан. Це тільки Його милістю я зумів повернути назад корів і захопити чимало царських шоломів, оздоблених самоцвітами, що сліпучо сяяли.

ВІРШ 15: Це Він вкоротив життя усім Кауравам і на полі битви відібрав великому військовому з’єднанню Кауравів з Бгішмою, Карною, Дроною, Шал’єю та іншими на чолі завзяття й здатність розважати. Це все Він [Господь Шрі Крішна] зробив, просто вийшовши вперед, дарма що Каурави були вишикувані дуже майстерно і мали все потрібне для перемоги.

ВІРШ 16: Усі великі воєначальники    —    Бгішма, Дрона, Карна, Бгурішрава, Сушарма, Шал’я, Джаядратга, Бахліка та інші    —     цілили в мене своєю нездоланною зброєю, проте Його [Господа Крішни] ласкою з моєї голови не впало й волосини. Так було і з найвищим відданим Господа Нрісімхадеви, Прахладою Махараджею, що йому зброя демонів не завдала ніякої шкоди.

ВІРШ 17: Лише Його ласкою вороги не скористалися з нагоди вбити мене, коли я зійшов з колісниці добути води для своїх спраглих коней. І лише через брак поваги до мого Господа я наважився використовувати як колісничого Його, кому задля того, щоб отримати звільнення поклоняються найпіднесеніші з-поміж людей.

ВІРШ 18: О царю! Його жарти і відверта мова тішили серце, а усміх робив їх ще чудовішими. Його звертання до мене, коли Він казав: «Сину Прітги, друже, потомку роду Куру!», Його сердечність у стосунках зі мною нині зринають у моїй пам’яті і переповнюють моє єство.

ВІРШ 19: Ми часто жили разом і разом спали, укупі сиділи й ходили гуляти. А коли Він похвалявся Своєю доблестю, я, помічаючи якісь невідповідності, усовіщав Його: «Ти, друже, дуже правдивий!» І навіть коли я принижував Його велич, Він, Верховна Душа, зносив усі мої зауваги, вибачаючи мені все, як справжній друг вибачає другові чи як батько вибачає синові.

ВІРШ 20: А тепер, імператоре, я розлучений з найдорожчим другом, з Верховним Богом-Особою, і моє серце перетворилося на пустку. Крішни не стало    —    і мене зуміли перемогти кілька невірних пастухів, коли я їхав з Його дружинами як їхній охоронець.

ВІРШ 21: Лук Ґандіва і далі зі мною, і мої стріли ті самі, та сама і колісниця з кіньми, і я    —    той самий Арджуна, кого колись шанували всі царі. Однак як Господа Крішни не стало, все це вмить втратило цінність і зміст. Тепер це все так само марне, як узливання пряженого масла на попіл згаслого жертовного вогнища, як нагромадження грошей за допомогою чарівної палички чи засів насіння в землю, яка не родить.

ВІРШІ 22-23: Ти, царю, розпитувався в мене за наших друзів та родичів у Двараці    —    то знай, що на них усіх лягло прокляття брахман; через це вони напилися вина з рису, що забродив і, не впізнаючи одне одного, стали битися на киях. Усі вони, крім чотирьох чи п’яти, пішли з цього світу.

ВІРШ 24: Насправді все те сталося верховною волею Господа, Бога- Особи. Отак деколи люди вбивають одне одного, а деколи захищають.

ВІРШІ 25-26: О царю, більші й сильніші істоти в океані поглинають менших та слабкіших, і так само Верховний Бог-Особа, аби поменшити тягар Землі, влаштував, щоб сильніші Ядави вбили слабкіших, а значніші    —    менш значних.

ВІРШ 27: Тепер мої думки линуть до настанов, що їх мені дав Бог-Особа [Ґовінда], бо вони наповнені повчаннями, які за будь- яких умов, завжди і всюди можуть згасити вогонь, що палить серце.

ВІРШ 28: Сута Ґосвамі сказав: Отож Арджуна поринув у роздуми про настанови Господа, що їх Він відкрив йому як Своєму близькому другові, і зосередився на лотосових стопах Господа. Завдяки тому його розум заспокоївся і звільнився від усякого матеріального занечищення.

ВІРШ 29: Постійне пам’ятування Арджуни про лотосові стопи Господа Шрі Крішни стрімко посилювало його відданість, і внаслідку його розум звільнився від усякого бруду.

ВІРШ 30: Здавалося, що у вирі розваг та діянь Господа і в розлуці з Ним Арджуна геть забув настанови, які лишив йому Бог-Особа. Однак насправді це було не так, і Арджуна знову опанував над своїми чуттями.

ВІРШ 31: Завдяки своїм духовним набуткам він відсік усі сумніви, що є породженням двоїстости. Так Арджуна став вільний від трьох ґун матеріальної природи і втвердився на трансцендентному рівні. Йому більше не загрожувала небезпека заплутатися у путах народження та смерти, бо він вже не мав матеріальної форми.

ВІРШ 32: Почувши, що Господь Крішна повернувся до Своєї обителі, й зрозумівши, що рід Яду на землі більше не проявлений, Махараджа Юдгіштгіра вирішив повернутись додому, до Бога.

ВІРШ 33: Кунті, випадком почувши слова Арджуни про кінець роду Яду й відхід Господа Крішни теж, цілковито зосередилася на відданому служінні трансцендентному Богові-Особі і так звільнилась від матеріального існування.

ВІРШ 34: Господь Шрі Крішна, Верховна нерожденна істота, влаштував так, що усі Яду покинули свої тіла, і так поменшив тягар світу. Так шпичаком витягають іншого шпичака, хоча той, хто це робить, між ними не розрізняє.

ВІРШ 35: Верховний Господь покинув тіло, яке Він проявив для того, щоб поменшити тягар Землі. Наче маг, Він скидає одну подобу і прибирає інших, як, наприклад, форму риби.

ВІРШ 36: Від того дня, як Бог-Особа, Господь Крішна у Своїй незмінній подобі залишив земну планету, Калі, що вже був частково проявлений, проявився повністю, щоб створювати несприятливі умови для всіх, кому бракує знань.

ВІРШ 37: Махараджа Юдгіштгіра, мавши досить розуму, постеріг вплив доби Калі, який проявився у тому, що скрізь по столичному місті, у державі, в кожнім домі та в окремих людях чимдалі зростали жадність, схильність до обману, шахрайства та насильства. Тому він прийняв мудре рішення покинути дім і відповідно вбрався.

ВІРШ 38: Він посадив на трон у Хастінапурі свого внука, що мав належну підготовку і не поступався йому на добрих якостях, зробивши його імператором і володарем всієї землі, оточеної морями.

ВІРШ 39: По тому в Матгурі Махараджа Юдгіштгіра настановив Ваджру, сина Аніруддги [внука Господа Крішни], царем Шурасени, після чого відправив жертвопринесення Праджапат’я і примістив вогонь у себе, щоб відійти від сімейного життя.

ВІРШ 40: Махараджа Юдгіштгіра скинув царське вбрання, пояс та прикраси, ставши до всього байдужим та неприв’язаним.

ВІРШ 41: Тоді він розчинив усі органи чуття в розумі, розум    —    у життєвій силі, життєву силу    —    в диханні і все своє існування    —    у сукупності п’яти елементів тіла, а тіло    —    у смерті. Після того він, як чиста душа, став вільний від матеріалістичних уявлень про життя.

ВІРШ 42: Розчинивши своє тіло з п’яти елементів у трьох ґунах матеріальної природи, він занурив їх у невігластво, а невігластво розчинив у своєму «я», в Брахмані, невичерпному за всіх обставин.

ВІРШ 43: Після того Махараджа Юдгіштгіра перебрався у рам’я, відмовився від твердої їжі, став удавати німого і розпустив волосся по плечах. Від усього того разом він став скидатися на божевільного чи волоцюгу без діла. Він ні в чому не залежав від своїх братів і, наче глухий, не чув нічого.

ВІРШ 44: Потім він рушив на північ шляхом своїх предків та всіх великих особистостей, щоб цілковито зануритися в думки про Верховного Бога-Особу. І хоч би де він ішов, він завжди лишався у такому стані.

ВІРШ 45: Молодші брати Махараджі Юдгіштгіри, побачивши, що у всьому світі настала доба Калі і піддані царства вже підхопили заразу безбожної діяльности, вирішили піти слідом за старшим братом.

ВІРШ 46: Вони в усьому діяли за засадами релігії, і це допомогло їм дійти правильного висновку, що найвища з усіх мета    —    це досягти лотосових стіп Господа Крішни. Тому вони невідривно медитували на Його стопи.

ВІРШІ 47-48: Постійно й з відданістю пам’ятаючи Господа, вони очистили свідомість і досягли духовного неба, де панує Верховний Нараяна, Господь Крішна. Це доступне лише тим, хто неухильно медитує на Верховного Господа, ні на що інше не відволікаючись. Ця обитель Господа Шрі Крішни, Ґолока Вріндавана, недоступна для тих, хто занурений в матеріалістичні уявлення про життя. Але Пандави, повністю очистившись від матеріальної скверни, досягли цієї обителі у тих самих тілах, в яких перебували на Землі.

ВІРШ 49: Відура подорожував місцями прощі і зрештою покинув своє тіло у Прабгасі. Він завжди був занурений у думки про Крішну і тому повернувся на свою відначальну посаду на Пітрілоці, де його зустріли місцеві жителі.

ВІРШ 50: Коли Драупаді побачила, що всі п’ятеро її чоловіків більше не дбають за неї і ось-ось покинуть рідну оселю, вона, добре знаючи Господа Всудеву, Крішну, Бога-Особу, разом з Субгадрою занурилася в думки про Крішну, і обидві досягли того ж призначення, що й їхні чоловіки.

ВІРШ 51: Оповідь про те, як відійшли сини Панду, зосередившись на досягненні найвищої мети життя    —    повернутися до Бога, надзвичайно сприятлива й бездоганно чиста. Тому кожний, хто слухає цю оповідь з вірою й відданістю, запевно здобуде можливість виконувати віддане служіння Господеві, що воно є вінцем досконалости у житті.