ГЛАВА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

ВІРШ 1: Сута Ґосвамі сказав: повертаючись додому, цар [Махараджа Парікшіт] думав, що повівся з бездоганним, могутнім брахманою огидно і по-дикунськи. Та думка страшенно гнітила його.

ВІРШ 2: [Цар Парікшіт думав:] Я знехтував настанови Верховного Господа, і через це у найближчім часі на мене безперечно впадуть великі труднощі. Я щиро бажаю, щоб нещастя прийшли уже зараз, бо кара звільнить мене від наслідків гріха, і я більше ніколи не вчиню такої образи.

ВІРШ 3: Я дикун і грішник, тому що легковажу брахманічну культуру, свідомість Бога і не піклуюсь про захист корів. Тому я хотів би, щоб мої царство, сила і багатство одразу згоріли на вогні гніву брахмани, бо тоді у майбутньому я не піддамся поклику таких недобрих нахилів.

ВІРШ 4: Так цар картав себе, а тимчасом до нього прийшла звістка про те, що через прокляття, яке наклав син мудреця, він неминуче має загинути від укусу летючого змія. Цар прийняв це як добру звістку, гадаючи, що це допоможе йому позбутися прив’язаности до всього земного.

ВІРШ 5: Махараджа Парікшіт всівся при березі Ґанґи, щоб уже більше не рухатись з місця і, відкинувши усі інші методи самоусвідомлення, зосередити розум на свідомості Крішни, тому що трансцендентне любовне служіння Крішні є найвище осягнення і перевершує усі інші методи.

ВІРШ 6: Річка [Ґанґа, понад якою цар влаштувався тримати піст] несе найблагословенніші води, змішані з пилом з лотосових стіп Господа та листочками туласі. Тому ця вода освячує зсередини й ззовні всі три світи і навіть Господа Шіву та решту півбогів. Кожний, кому судилось померти, має прийняти притулок цієї річки.

ВІРШ 7: Отож цар, гідний нащадок Пандав, вирішив влаштуватися при березі Ґанґи і постити там, нікуди не рухаючись, чекаючи смерти, так, щоб зрештою віддати себе лотосовим стопам Господа Крішни, хто єдиний на силі дарувати звільнення. Обірвавши так усяке спілкування і прив’язаності, він склав обітницю мудреця.

ВІРШ 8: На той час туди, немовби мандруючи святими місцями, прибули всі великі філософи разом зі своїми учнями, а також мудреці, що самою своєю присутністю освячують місця прощі.

ВІРШІ 9-10: З різних частин усесвіту туди прибули великі мудреці, як- то Атрі, Ч’явана, Шарадван, Аріштанемі, Бгріґу, Васіштга, Парашара, Вішвамітра, Анґіра, Парашурама, Утатг’я, Індрапрамада, Ідгмаваху, Медгатітгі, Девала, Арштішена, Бгарадваджа, Ґаутама, Піппалада, Майтрея, Аурва, Каваша, Кумбгайоні, Двайпаяна, а також славетний Нарада.

ВІРШ 11: Прибули також багато інших святих півбогів, царів та правителів окремого царського ранґу, яких називають арунадаями [особлива категорія раджарші] з різних династій мудреців. Вони зібралися усі разом, щоб зустрітися з імператором [Парікшітом], а він привітав їх як належить, схиливши перед ними голову до самої землі.

ВІРШ 12: Коли всі ріші й інші вигідно повсідалися, цар, смиренно ставши перед ними з молитовно складеними руками, повідомив їх про своє рішення постити, чекаючи смерти.

ВІРШ 13: Благословенний цар сказав: Поістині з усіх царів, кого навчено шукати благословень великих душ, нам випала найбільша ласка, і ми вдячні долі найвищою мірою. Назагал ви [мудреці] вважаєте царів за сміття, що його слід викинути і триматись від нього якомога далі.

ВІРШ 14: Верховний Бог-Особа, володар і трансцендентного, і земного світу, пославши це прокляття брахмани, великодушно появив Свою владу наді мною. Я був надто прив’язаний до родини й дому, і Господь, щоб врятувати мене, з’явився переді мною у такій подобі, щоб я з самого страху відкинув усі матеріальні прив’язаності.

ВІРШ 15: О брахмани, прийміть мене як душу, без останку віддану Господеві, і нехай так само прийме мене матінка Ґанґа, що представляє Господа, бо я вже взяв лотосові стопи Господа у своє серце. Нехай летючий змій чи будь-яке інше чудо, що його створив брахмана, вжалить мене просто зараз. Я маю тільки одне бажання: щоб ви всі далі оспівували діяння Господа Вішну.

ВІРШ 16: Я знов складаю поклони вам усім, шановні брахмани, і благаю вас: якщо мені знов випаде народитися в матеріальному світі, нехай я матиму неподільну прив’язаність до безмежного Господа Крішни, товариство Його відданих і дружні стосунки з усіма живими істотами.

ВІРШ 17: Досконало оволодівши собою, Махараджа Парікшіт сів обличчям на північ над південним берегом Ґанґи на солом’яну підстилку, що в ній трава, з якої її сплетено, дивилася корінням на схід. Перед цим турботу про царство він передав своєму синові.

ВІРШ 18: Так цар, Махараджа Парікшіт, всівся, щоб постити, чекаючи смерти. Усі півбоги з вищих планет уславлювали дії царя і на радощах безупинно осипали землю квітами й били у небесні барабани.

ВІРШ 19: Усі великі мудреці, що зібралися там, також схвалили рішення Махараджі Парікшіта і виявили своє схвалення вигуками: «Чудово!» Мудреці природно схильні робити добро звичайним людям, тому що вони наділені всіма різноманітними якостями і силами Верховного Господа. Тим то вони були дуже раді бачити Махараджу Парікшіта, відданого Господа, і промовили такі слова.

ВІРШ 20: [Мудреці сказали:] О найліпший з усіх святих царів роду Панду, вірних послідовників Господа Шрі Крішни! Немає нічого дивного в тому, що ти задля можливости вічно спілкуватися з Богом-Особою відрікся від трону, окрасою якого були шоломи численних царів.

ВІРШ 21: Ми всі чекатимем тут, аж поки найліпший відданий Господа, Махараджа Парікшіт, повернеться на верховну планету, на якій немає і сліду скорботи чи скверни матеріального світу.

ВІРШ 22: Довершено правдиві й доладні, слова великих мудреців були сповнені глибокого смислу і тішили слух. Вислухавши їх, Махараджа Парікшіт, що прагнув почути про діяння Господа Шрі Крішни, Бога-Особи, звернувся до великих мудреців з вітанням.

ВІРШ 23: Цар сказав: О великі мудреці! Те, що ви всі зібралися тут з різних частин усесвіту,    —    вияв вашої великої ласки. Ви не хто інші, як уособлене верховне знання, чиєю оселею є планета понад трьома світами [Сат’ялока], і тому ви від природи маєте схильність робити добро іншим. Окрім цього ніякого іншого інтересу ні в цьому житті, ні в наступному для вас не існує.

ВІРШ 24: О гідні довіри брахмани! Тепер я хотів би почути від вас, що мені належить зараз робити. Прошу вас, розваживши все як слід, скажіть мені, в чому полягають досконалі обов’язки кожної людини за будь-яких умов, і насамперед обов’язки тих, хто стоїть на порозі смерти.

ВІРШ 25: На тім слові з’явився наділений надзвичайною могутністю син В’ясадеви, що мандрував Землею до всього байдужий і задоволений сам у собі. З його вигляду було не пізнати, до якої верстви суспільства і життєвого стану він належить. За ним йшла юрма жінок і дітей, а вдягнений він був так, начеб люди вже не звертали на нього ніякої уваги.

ВІРШ 26: Синові В’ясадеви було лише шістнадцять років. Ноги, долоні, стегна, руки, плечі, чоло та інші частини його тіла були ніжні й витончені. Він мав широкі гарні очі, піднесений ніс і високо посаджені вуха. В нього було дуже привабливе обличчя, а його красива, мов виточена, шия була подібна до мушлі.

ВІРШ 27: Ключиці його були вкриті м’язами, груди були широкі й випуклі, пуп глибокий, а живіт прикрашали чудові складки. Руки були довгі, і на прекрасне обличчя спадали кучері. Юнак був голий, а колір його тіла був точно як у Господа Крішни.

ВІРШ 28: Його тіло було темного кольору, і його юна врода була чудова. Краса його тіла й усміх були до серця жіноцтву. Хоча він старався приховувати свою природну велич, усі присутні великі мудреці, що добре зналися на мистецтві фізіономіки, одразу повставали з місць на знак шани до нього.

ВІРШ 29: Махараджа Парікшіт, кого називають ще Вішнурата [той, кого завжди захищає Вішну], привітав головного гостя, Шукадеву Ґосвамі, шанобливим поклоном. Тоді юрма нетямущих жінок та дітей врешті відстала від нього. Прийнявши знаки шани від усіх присутніх, він сів на почесному високому сидінні.

ВІРШ 30: Шукадеву Ґосвамі оточували святі мудреці та півбоги, як Місяць оточують зорі, планети та інші небесні тіла. Від його постаті віяло величчю, і всі присутні відчували до нього глибоку шану.

ВІРШ 31: Мудрець Шрі Шукадева Ґосвамі, що мав могутній інтелект, сидів цілковито вмиротворений і був готовий відповісти без вагань на будь-яке запитання. Махараджа Парікшіт, великий відданий, наблизився до нього, шанобливо вклонився йому і зі складеними долонями ввічливою приємною мовою почав задавати запитання.

ВІРШ 32: Щасливий цар Парікшіт мовив: О брахмано! Лише зі своєї ласки, прийшовши просто як гість, ти освятив нас і перетворив кожного з нас майже на місце прощі. Твоєю милістю ми, просто негідний нащадок царського роду, отримали змогу служити відданому.

ВІРШ 33: Коли ми просто згадуємо про тебе, наші оселі одразу освячуються. А що вже казати про змогу бачити тебе, торкатися, омивати твої святі стопи й про нагоду запросити сісти в нашому домі?

ВІРШ 34: Як безбожник не на силі стояти перед Богом-Особою, так і непростимі гріхи людини зникають без сліду, якщо з’являєшся ти, о великий святий і неперевершний містику!

ВІРШ 35: Господь Крішна, Бог-Особа, кого сини Панду люблять усім серцем, прийняв мене за одного зі Своїх родичів, тільки щоб задовольнити Своїх великих рідних і двоюрідних братів.

ВІРШ 36: Хіба інакше [якби тебе не надихнув Господь Крішна] ти з’явився б тут доброю волею, коли ти ходиш невпізнаним для звичайних людей і не маєш звичаю являти себе зорові тих, хто ось-ось повинен померти?

ВІРШ 37: Ти духовний вчитель великих святих та відданих, і тому я благаю тебе: покажи мені шлях, що їм прийде досконалости кожний, а передусім той, хто став на порозі смерти.

ВІРШ 38: Будь ласка, повідай мені, що людині слід слухати, що повторювати, пам’ятати і кому поклонятися, а також чого їй не слід робити. Прохаю, поясни мені це.

ВІРШ 39: Могутній брахмано! Розповідають, що ти рідко зупиняєшся в чиємусь домі навіть на стільки часу, скільки потрібно, щоб подоїти корову.

ВІРШ 40: Шрі Сута Ґосвамі сказав: Ось так приємною мовою цар задав мудрецеві свої запитання. Тоді великий, могутній син В’ясадеви, знавець релігійних засад, почав відповідати.