ГЛАВА СІМНАДЦЯТА

1: Шрі Майтрея сказав: Коли Брахма, народжений від Вішну, пояснив причини всесвітньої темряви, півбоги, жителі вищих планет, заспокоїлися і без страху повернулися на свої планети.

2: Доброчесна Діті дуже хвилювалася про півбогів, яким її діти, що були в її череві, завдадуть стільки лиха, як провіщав її чоловік. Тож лише через сто років вагітності вона породила двох синів-близнюків.

3: Коли двоє демонів народжувалися, то райські планети, на земні планети і космічний простір струшували численні природні катаклізми.

4: Земля з горами здригалася від землетрусів, і здавалося, що всі сторони світу палають у вогні. На небосхилі з’явилися зловісні планети, як оце Сатурн, і запалахкотіли численні комети, метеори та блискавки.

5: Задули дошкульні вітри, із свистом вириваючи велетенські дерева. Вони розсилали армії буревіїв під стягами куряви.

6: Небесні світила ховалися за громаддям хмар, які час від часу струшували блискавки та громи, розлунюючи, немов регіт. Скрізь запанувала пітьма, і нічого не було видно.

7: Океан, вкритий велетенськими валами, ридав, немов у великому горі, а серед його мешканців панувало сум’яття. В річках та озерах також вирували величезні хвилі, а лотоси в них позасихали.

8: Під час затемнень, що відбувалися одне за одним, навколо Сонця і Місяця виникали туманні ореоли. Грім гуркотів навіть серед безхмарного неба, а з гірських печер лунали звуки, схожі на стукіт колісниць.

9: Посеред сіл зловісно завивали шакалихи, виригаючи з пащі полум’я, і їхнє виття змішувалося з криками шакалів та сов.

10: Задерши голови, скрізь вили собаки, і їхнє виття скидалося то на спів, то на плач.

11: О Відуро, віслюки табунами гасали з місця на місце, б’ючи землю копитами й несамовито ревучи.

12: Перелякані ревом ослів, птахи з криком злітали зі своїх гнізд, а худоба в стайнях та лісах випорожнялася й мочилася.

13: Нажахані корови замість молока давали кров, хмари проливали гній, божества у храмах плакали, а дерева падали без найменшого подуву повітря.

14: Зловісні планети, як-от Марс і Сатурн, стали світити яскравіше, затьмарюючи добрі планети, як оце Меркурій, Юпітер та Венеру, а також деякі місячні доми. Планети вступали в конфлікт між собою, і було видно, що їхній рух став ретроградним.

15: Тільки четверо синів Брахми знали про падіння Джаї та Віджаї та їхнє народження в образі синів Діті, а всі інші, спостерігаючи ці та багато інших прикмет, що віщували тяжкі часи, відчували глибокий жах. Їм була невідома потаємна причина цих лиховісних знаків, і тому вони гадали, що наближається кінець світу.

16: Щойно з’явившись, ці демони стародавніх часів, дуже швидко розвинули надзвичайну статуру. Їхні тіла, немов зроблені із криці, швидко росли і були схожі на дві величезні гори.

17: Вони стали такими високими, що верхівками золотих корон немов торкалися неба. Своїм тілом вони затуляли весь небокрай, а коли вони ступали, то земля під ними щоразу здригалася. Свої руки вони прикрашали блискучими браслетами, а підвівшись, затуляли сонце станом, оповитим чудовими поясами.

18: Праджапаті Каш’япа, творець живих істот, дав своїм синам-двійнятам імена: того, хто першим народився, він назвав Хіран’якшею, а того, хто був першим зачатий в лоні Діті, він назвав Хіран’якашіпу.

19: Старший син, Хіран’якашіпу, не боявся смерті ні від чиєї руки, отримавши від Господа Брахми благословення на те, щоб жодна істота в усіх трьох світах не могла його вбити. Здобувши це благословення, він дуже загордував і зумів підкорити собі всі три планетні системи.

20: Його молодший брат, Хіран’якша, завжди прагнув його потішити. Для задоволення Хіран’якашіпу Хіран’якша брав на плече булаву і блукав усім всесвітом, шукаючи нагоди зійтися з кимось у битві.

21: Вдача Хіран’якші була некерована. Він носив на стопах дзвінкі золоті браслети, прикрашав себе довжелезною ґірляндою і тримав на плечі величезну булаву.

22: Володіючи великою психічною та фізичною силою і здобувши благословення Брахми, Хіран’якша дуже загордував. Він не боявся смерті ні від чиїх рук, і подолати його не міг ніхто. Тому вже сам його вигляд нагняв страху на богів, і вони поховалися перед ним, як змії ховаються перед Ґарудою.

23: Не знайшовши Індри та інших півбогів, раніше сп’янілих від своєї влади, і побачивши, що всі вони поховалися в страхові перед його силою, ватажок Дайт’їв голосно заревів.

24: Повернувшись із райського царства, могутній демон, наче скажений слон, задля розваги занурився у води глибокого океану, що жахливо ревів.

25: Коли він занурився в океан, водяні істоти, воїни Варуни, в страхові порозбігалися. Таким чином Хіран’якша довів свою звитягу, не завдавши нікому жодного удару.

26: Рік за роком могутній Хіран’якша мчав через океан, залізною булавою збиваючи велетенські, збурені вітром хвилі, аж поки дістався до Вібгаварі, столиці Варуни.

27: Вібгаварі    —    це оселя Варуни, повелителя водяних істот захисника нижніх областей всесвіту, де живуть переважно демони. Хіран’якша задля розваги вдарив чолом до стіп Варуни, наче низькородна людина, і з посмішкою сказав: «Верховний Владико, подаруй мені бій!»

28: Ти правитель і покровитель усієї планети, і весь світ говорить про твою славу. Колись, розбивши зухвалих та бундючних воїнів і подолавши всіх Дайт’їв та Данавів у світі, ти влаштував Раджасую, велике жертвопринесення Господу.

29: Глузи безмежно бундючного ворога дедалі більше гнівало володаря вод, але силою інтелекту він вгамував свій гнів і відповів: Дорогий друже, ми стали занадто старі для герцю і тому відійшли від бойових справ.

30: Ти настільки добре володієш бойовим мистецтвом, що я не бачу нікого, хто міг би тебе вдовольнити в двобої, за винятком найдревнішої особи, Господа Вішну. Отож, о найбільший з асурів, піди до Нього, бо Його прославляють навіть такі герої, як ти.

31: Варуна провадив далі: Коли ти знайдеш Його, Він умить зіб’є з тебе пиху, і ти, оточений собаками, ляжеш на полі бою на вічний спочинок. Саме для того, щоб знищити подібних до тебе лиходіїв і дарувати Свою ласку праведним, Він і приходить в образі різних втілень, як оце Вараха.